«Як добре те, що смерті не боюсь я» — програмний та етапний вірш Василя Стуса

І. Життєві принципи В. Стуса. (У цій поезії стисло викладено життєве кредо В. Стуса, його духовні принципи і ніби накреслений власний трагічний, страд­ницький життєвий шлях. Зі скупих, стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота-борця, який вірить у свою правоту та її майбутню перемогу. Вірш сприймається як своєрідний монолог:

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест…)

І! Біблійні мотиви. (Біблійний образ тяжкого хреста через асоціацію з образом Христа, який сам ніс свій тяжкий хрест, утверджує справедливість справи, за яку боровся герой. Моральну силу вистояти, не схилитися дає героєві переко­наність у тому, що правда — за ним, що він жив гідно

…і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття.)

III. Ліричний герой твору — борець! (Василь Стус, перебуваючи в неволі, теж ві­рить. що, нехай і після смерті, проте стане відомим своєму народові, повер­неться до нього з холодних табірних снігів. Невипадково образ смерті у цьому вірші творить поетичне кільце: починається поезія словами ліричного героя про ге, що він не боїться смерті, а наприкінці — до народу прийде, коли в смерті обернеться до життя. І справді, його гірке посмертне повернення на любу Україну — в рідну землю — було безмежно сумним і водночас тріум­фальним. Поет мав право сказати, що він «жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття». Смерть він розуміє як перехід у вищу духовну якість, рівновелику вічності.)

IV. Призначення поета на землі. (Ліричний герой у вірші ототожнюється із самим В. Стусом, як колись Т. Шевченко визначав своє призначення:

Ходімо дальше, дальше слава, А слава — заповідь моя.

(«Доля»)

Слава — це народне визнання, вдячність людей за віддане їм життя, за напи­сані для них поезії.)