Поема Лесі Українки «Давня казка»: порівняльна характеристика образів поета і лицаря Бертольда
Леся Українка — мужня, волелюбна людина, яка завжди вірила в перемогу робітничого класу над експлуататорами. Вона любила сій народ і високо цінувала його прагнення бути незалежним. З цією темою в поемі тісно пов'язана проблема ролі поета в житті народу. Народній співець живе серед людей, він знайшов собі вірних друзів та однодумців. Його пісні висловлювали думки і почуття трудящих, ті їх підхоплювали і розносили по світу. Пісні співця-поета стали великою силою. Вони допомагали людям у боротьбі, звеселяли їхнє життя. Пісня його надихала повстанців, а викривала панівний клас.
Так пісня поета із «Давньої казки» стала гнівним засобом проти графа Бертольда і його помічників.Ось одного разу чуєГраф лихі; тривожні вісті:Донесла йому сторожа,Що не все спокійно в місті;
Що співці по місті ходятьІ піснями люд морочать,Все про рівність і про волюУ піснях своїх торочатьВже й по тюрмах їх саджають,Та ніщо не помагає,їх пісні ідуть по людях,
Всяк пісні ті переймає.Леся Українка показує дивну силу слова, поезія для співця є способом життя, бо його сила у зв'язку з народом::А Бертольд, почувши з вуст народу пісню, яка майже глибокий сатиричний зміст, дрижить від гніву і страху:
Що се, що? — кричить Бертольдо —Гей, ловіть співця, в'яжіте!У тюрму його, в кайданиТа скоріш, скоріш біжіте!Граф пропонує поету жити у нього, стати придворним співцем, мати багатство. Але поет відмовляється, бо розуміє, що слово повинно бути на сторожі інтересів народу:
Золотих не хочу лаврів, —З ними щастя не здобуду.Як я ними увінчаюсь,То поетом вже не буду.Не поет, у кого думкиНе літають вільно в світі,А заплутались навікиВ золотій тонкі сіті
Не поет, хто забуваєПро страшні народні рани,Щоб собі на вільні рукиЗолоті надіть кайдани!Слово поета підніме народ на боротьбу з тираном Бертольдом. Ніякі погрози, ніяке самохвальство про розправу не допоможуть графові, бо саме пісня поета нагадає цьому деспоту про розплату, яка скоро настане.
Так пісня поета із «Давньої казки» стала гнівним засобом проти графа Бертольда і його помічників.Ось одного разу чуєГраф лихі; тривожні вісті:Донесла йому сторожа,Що не все спокійно в місті;
Що співці по місті ходятьІ піснями люд морочать,Все про рівність і про волюУ піснях своїх торочатьВже й по тюрмах їх саджають,Та ніщо не помагає,їх пісні ідуть по людях,
Всяк пісні ті переймає.Леся Українка показує дивну силу слова, поезія для співця є способом життя, бо його сила у зв'язку з народом::А Бертольд, почувши з вуст народу пісню, яка майже глибокий сатиричний зміст, дрижить від гніву і страху:
Що се, що? — кричить Бертольдо —Гей, ловіть співця, в'яжіте!У тюрму його, в кайданиТа скоріш, скоріш біжіте!Граф пропонує поету жити у нього, стати придворним співцем, мати багатство. Але поет відмовляється, бо розуміє, що слово повинно бути на сторожі інтересів народу:
Золотих не хочу лаврів, —З ними щастя не здобуду.Як я ними увінчаюсь,То поетом вже не буду.Не поет, у кого думкиНе літають вільно в світі,А заплутались навікиВ золотій тонкі сіті
Не поет, хто забуваєПро страшні народні рани,Щоб собі на вільні рукиЗолоті надіть кайдани!Слово поета підніме народ на боротьбу з тираном Бертольдом. Ніякі погрози, ніяке самохвальство про розправу не допоможуть графові, бо саме пісня поета нагадає цьому деспоту про розплату, яка скоро настане.
