Повний зміст Гринька Малюгин Шукшин У. М

Гринька, по загальній думці односільчан, була людина недорозвинений, придуркуватий.Був він здоровенний хлопець із довгими руками, горбо, з витягнутим, як у коня, особою. Ходив, раскачи взад – уперед, повільно поглядав навколо бездумно й ласкаво. Дівки любили його. Це було незрозуміло. Чиясь розумна голова додумалася: жалують. Гриньке це дуже понра. – – – і Мене ж усі жалують! – – – і говорив він, коли був подвы, і стукав величезним кулаком собі в груди, і дивився при цьому так, начебто він говорив: "У мене ж дев’ять орденів!"Працював Гринька добре, але теж чудив. Його, наприклад, ні за які гроші, ніякими угодами не можна було заста працювати в неділю. Хоч ти що роби, хоч гори всі навколо синім вогнем – – – і він у неділю надягне чорні пли штани, куртку з "блискавками", намочить русявий чуб, уло його на правий бочок акуратненькою копицею й піде по селу – – – і просто так, "бурлакувати". – – – і Женився б хоч, телеграф, – – – і радила йому мати. – – – і Стукне тридцять – – – і женюся, – – – і відповідав Гринька.Гриньку дуже любили як – небудь називати: "земледав", "быча", "телеграф", "морда"… І все якось ішло Гриньке.От яка історія приключилася один раз із Гринькой.Поїхав він у місто за пальним для радгоспу. Поїхав ще затемна. У місті заїхав до знайомим, загнав машину в огра, відіспався на дивані, устав годин у дев’ять, щільно поснідав і поїхав на центральне бензосховище – – – і це ки в сімнадцяти від міста, за горою.День був тьмяний, теплий. Дороги раскисли після дож, колеса раз у раз буксували. Поки доїхав до сховища, порядком умаялся.Бензосховище – – – і ціле містечко, строгий, правиль, одноманітний, навіть гарний у своїй одноманітності. На площі гектара у два акуратні ряди коштують величезні сріблисто – білі цистерни – – – і циліндричні, круглі, квадратні.Гринька прибудувався в довгий ряд автомашин і став потихеньку рухатися.Години через три тільки йому закотили в кузов бочки з бен.Гринька під’їхав до контори, поставив машину поруч із іншими й пішов оформляти документи.І отут – – – і ніхто потім не міг сказати, як це трапилося, чому – – – і низеньку контору опромінив раптом яскраве світло.У конторі було чоловік шість шоферів, дві дівчини за столами й товстим чоловіком в окулярах (теж сидів за столом).Він і оформляв паперу.Світло спалахнуло відразу. Усе на мить очманіли. Стало тихо. Потім тишу цю, як бичем, хльоснув чийсь зойк на вулиці: – – – і Пожежа!Торохнули з контори.Горіли бочки на одній з машин. Горіли якось злове, безшумно, яскраво.Люди бігли від машин.Гринька теж побіг разом з усіма. Тільки одна товста людина (той, котрий оформляв паперу), відбігши небагато, зупинився. – – – і Давайте брезент! Э – Э! – і закричав він. – – – і Куди ви?! Встигнемо ж!.. Э – Э!.. – і Бежи, зараз рвоне! Бежи, дурка товста! – – – і крикнув хтось із шоферів.Кілька людей зупинилися. Зупинився й Гринька. – – – і Сча – Ас… Ох і буде! – – – і почувся позаду чийсь го. – – – і Добра пропаде скільки! – – – і відповів іншій.Хтось заматюкався. Усі чекали. – – – і Давайте брезент! – – – і незрозуміло кому кричав товстий чоловік, але сам не рухався з місця. – – – і Йди! – – – і знову крикнули йому – – – і От ішак… Що отут брезентом зробиш? Брезент…Гриньку точно хто штовхнув позаду. Він побіг до палаючої машини. Ні про що не думав. У голові точно молотком би – – – і м’яко й боляче: "Скоріше! Скоріше!" Бачив, як спереду, над машиною, величезним гвинтом звивається біле полум’я.Не пам’ятав Гринька, як добіг він до машини, як включив запалювання, даванул стартер, застромив швидкість – – – і че механізм спрацював швидко й точно. Машина рову й, набираючи швидкість, понеслася ладь від цистерн і від інших машин з пальним.Ріка була в напівкілометрі від сховища: Гринька пра туди, до ріки.Машина летіла по цілині, стрибала. Палаючі бочки гро в кузові. Гринька закусив до крові губи, майже ліг на штурвал. Крутий, стрімчастий берег наближався угнетающе повільно. На косогорчике, на зеленій мокрій травичці, колеса забуксували. Машина юзом поповзла назад. Гринька спітнів. Блискавично перекинув швидкість, дав левее керма, виїхав. І знову вичавив з мотора всю його міць.До берега залишилося метрів двадцять. Гринька відкрив дверцята, не знімаючи правої ноги з газу, став лівої на поднож. У кузов не дивився – – – і там колотилися бочки й тихо шумів вогонь. Спині було пекуче.Тепер обрив насувався швидко. Гринька щось барився, не стрибав. Стрибнув, коли до берега залишилося метрів п’ять. Упав. Чув, як із брязкотом грохотнули бочки. Завив мо… Потім під обривом сильно рвонуло. І звідти виріс гарн