Образ Пугачова й художні засоби його створення в повісті “Капітанська дочка” – Пушкін Олександр

Ні для кого не секрет, що А. С. Пушкін цікавився історією Росії, минулим своєї батьківщини протягом усього творчості. Навіть у його лірику ми можемо неодноразово відзначити згадування різних історичних епох, від античних часів до сучасного йому XIX в. Особливо його увагу залучала тема російського бунту, “безглуздого й нещадного”.

У повісті “Капітанська дочка” він, з’єднуючи художній і історичний початок, розкриває одну зі своїх улюблених тем про Росію – тему пугачовщини. Пугачов представлений у цьому добутку втіленням мрії про доброго царя, народних переживань, носієм національних традицій. Образ Пугачова створений автором саме таким, яким хотіли бачити його ті, хто за ним пішов. Але Пушкін далеко не об’єктивний у цьому зображенні дійсного вигляду бунтівника як кровожерливої, боягузливої, підлої й корисливої людини. У художній реальності простежується подвійність його натури

Перша поява змовника в романі описується в такий спосіб: Гринев бачить його через заметіль, не розуміючи, хто ж це – “вовк або людина”. Надалі розвитку сюжету твору Пугачов дійсно для когось виявиться вовком, для когось людиною. За його розпорядженням вішають коменданта Білогірської міцності Івана Кузмича, його помічника Івана Игнатьича, всіх людей, що не побажали визнати в самозванці свого государя. Але в той же час Пугачов сприяє зустрічі двох розлучених серць – Маші Мироновій і Петра Гринева. Подвійність натури цієї дивної людини простежується й через сприйняття його іншими героями, у сні Петруши, наприклад: з одного боку, Пугачов з’являється в образі його батька, з іншого боку – убивцею

Досить барвисто й чітко дані портретні описи Пугачова в повісті. Коли бунтівник з’являється перед читачем в образі бідного втікача, автор характеризує його зовнішність досить нейтрально, відзначаючи, щоправда, його очі, що бігають. Зовсім по – іншому показаний він, коли мова йде не про звичайно мужика, а про самозванця, – червоний козацький каптан, соболья шапка, що блискають очі, правильні й приємні риси особи. Як можна помітити, немаловажну роль грає в створенні його портрета опис око. Пушкіна постійно загострював на цій деталі увага: “живі більші очі так і бігали”, “блискаючі очі”, “блиснувши вогненними очами”, “глянув яструбиними своїми очами”. Очевидно, для автора було важливим відбити в них многоликость, неоднозначність російського народу

Характеристики Пугачова дають різні персонажі. Для когось він лиходій, злодій і самозванець, шахрай і “собачий син”, а для когось Емеля. Сам же герой, із чималою часткою хвастощів, говорить про себе так: “Я не такий ще кровожер, як говорить про мене ваша брати” і навіть сумнівається в здатності прусского короля потягати з ним у військові навичках

Ще однією важливою рисою є мова Пугачова, що увібрала всю своєрідність народної мови, “пісні, казки, легенди пронизують всю атмосферу оповідання про народ”. Мова його пестрит більшою кількістю прислів’їв і різних приповідок: “Буде дощик, будуть і грибки; а будуть грибки, буде й кузов”, “у город літав, коноплі клював, жбурнула бабуся камушком – так мимо”.

Пушкін застосовує в романі оригінальний спосіб для опису світогляду свого героя – це казка, що Пугачов розповідає Гриневу. Самозванцеві по душі виявляється доля орла, з яким він, безперечно, себе асоціює. Для нього прожити коротке життя, харчуючись кров’ю, – значить прожити вільно, відчути “смак волі”, що він так дорожить. А жит за правилом ворона – значить терпіти кабалу й приниження, чого він не приемлет. Але Гринев розуміє зміст калмицької казки інакше: оцінюючи дії й учинки Пугачова, вона співвідносить його з вороном. Гринев зауважує: “Але жити вбивством і розбоєм значить по мені клювати мертвечину”. Розходження в розумінні головної ідеї казки свідчить про те, що звичайний “мужичок” і дворянський син ніколи не зрозуміють життя однаково.

Незважаючи на те, що самозванець зумів поставити себе таким чином, що деякі дійсно бачать у ньому царське походження, у повісті присутні й комічні моменти, що викривають його сутність. Так, коли Савельич підходить до Пугачову й подає йому аркуш паперу, самозванець, намагаючись сховати свою неграмотність, говорить йому: “Що так мудро пишеш? Наші світлі очі не можуть отут нічого розібрати. Де мій обер – секретар?”.

Таким чином, ми зауважуємо, що в повісті “Капітанська дочка” Пушкін використовує всілякі художні засоби створення образа персонажа, від типових (мова, портрет) до оригінальних (розкриття сутності Пугачова через казку). Герой виходить звичайним “мужичком” і царем – самозванцем, норовливим бунтівником і гуманною, розважливою людиною. Але у всіх випадках його зображення є яскравим, виразним і правдоподібним. Із цього ми розуміємо, що Пушкін прагнув не до того, щоб показати власні симпатії або антипатії, а все – таки більше до історичної реальності, а також до вираження своєї точки зору через зображення найбільш интересующей його епохи