Повний зміст Миль пардон, мадам! Шукшин У. М

Коли міські приїжджають у ці краї поохотиться й запитують у селі, хто б міг походити з ними, показати місця, їм говорять: – – – і А от Бронька Пупків… він у нас мастак по цих справах. З ним не скучите. – – – і І якось дивно посміхаються.Бронька (Броніслав) Пупків, ще міцний, добре скро – енный мужик, блакитноокий, усмішливий, легкий на ногу й на слово. Йому за п’ятдесят, він був на фронті, але покалічений – ная права рука – – – і відстріляна два пальці – – – і не із фронту: пара – ньому ще був на полюванні, захотів пити (зимовий час), почав довбати прикладом лід у берега. Рушницю тримав за стовбур, два пальці закривали дуло. Затвор берданки був на запобіжнику, зірвався й – – – і один палець відлетів геть – чисто, інший бол – тался на шкірі. Бронька сам відірвав його. Обидва пальці – – – і указу – тельный і середній – – – і приніс додому й схоронив у городі. І навіть сказав такі слова: – – – і Дорогі мої пальчики, спите спокійно до світлого ранку.Хотів хрест поставити, батько не дав.Бронька багато скандалив на своєму столітті, бився, його часто й нешуточно бивали, він отлеживался, вставав і знову носився по селу на своєму оглушливому мотопеде ("педике") – – – і зла ні на кого не таїв. Легко жив.Бронька чекав міських мисливців, як свята. І коли вони приходили, він був готовий – – – і хоч на тиждень, хоч на місяць. Місця тутешні він знав як свої вісім пальців, мисливець був розумний і щасливий.Міські не скупилися на горілку, іноді давали день – жаті, а якщо не давали, то й так нічого. – – – і На як? – – – і діловито запитував Бронька. – – – і Дня на три. – – – і Все буде, як в аптеці. Відпочинете, заспокоїте нерви.Ходили дня по трьох, по чотирьох, по тижні. Було гарно. Міські люди – – – і поважні, з ними не вабило під – раться, навіть коли випивали. Він любив розповідати їм усякі мисливські історії.У самий останній день, коли справляли відвальну, Бронька приступав до головної своєї розповіді.Цього дня він теж чекав з великим нетерпінням, щосили кріпився… І коли він наступав, бажаний, з ранку слад – до нило під серцем, і Бронька врочисто мовчав. – – – і Що це з вами? – – – і запитували. – – – і Так, – – – і відповідав він. – – – і Де будемо відвальну сообра – жати? На бережку? – – – і Можна на бережку…. Ближче до вечора вибирали затишне містечко на березі гарної стрімкої ріки, розкладали костерок. Поки варилася щерба із чебачков, пропускали по першої, беседо – вали.Бронька, перекинувши два алюмінієвих стаканчика, заку – ривал… – – – і На фронті доводилося бувати? – – – і цікавився він як би між іншим. Люди старше сорока майже всі були на фронті, але він запитував і молодих: йому треба було начи – нать розповідь. – – – і Це із фронту у вас? – – – і у свою чергу запитували його, маючи на увазі поранену руку – – – і Немає. Я на фронті санітаром був. Так… Справи – делиш – Ки… – – – і Бронька довго мовчав. – – – і Щодо замаху на Гіт – Лера не чули? – – – і Чули. – – – і Не про те. Це коли його свої ж генерали хотіли кок – нуть? – – – і Так. – – – і Немає. Про інше. – – – і А яке ще? Хіба ще було? – – – і Було. – – – і Бронька підставляв свій алюмінієвий ста – канчик під пляшку. – – – і Прошу хлюпнути. – – – і Випивав. – – – і Було, дорогі товариші, було. Кха! От настільки куля від голови пройшла. – – – і Бронька показував кінчик мізинця. – – – і Коли це було? – – – і Двадцять п’ятого липня тыща дев’ятсот сорок третього року. – – – і Бронька знову надовго замислювався, точно вспоми – нал своє власне, далеке й дороге. – – – і А хто стріляв?Бронька не чув питання, курив, дивився на вогонь. – – – і Де замах – те було?Бронька мовчав.Люди здивовано переглядали. – – – і Я стріляв, – – – і раптом говорив він. Говорив неголосно, ще якийсь час дивився на вогонь, потім піднімав ока… І дивився, точно хотів сказати: "Дивно? Мені самому дивно!" И якось смутно посміхався.Звичайно довго мовчали, дивилися на Броньку. Він курив, підкидаючи паличкою вугіллячка, що відскочили, у багаття… От цей – те момент і є самий пекучий. Точно склянка найчистішого спирту пішла гуляти в крові. – – – і Ви серйозно? – – – і А як ви думаєте? Що я, не знаю, що буває за позову – жение історії? Знаю. Знаю, дорогі товариші. – – – і Так ну дурниця якась… – – – і Де стріляли – те? Як? – – – і З "браунінга"… От так – – – і нажав пальчиком, і – – – і пук! – – – і Бронька дивився серйозно й смутно – – – і що люди та – кие недовірливі. Він же вже не хохмил, не скоморошничал.Недовірливі люди губилися. – – – і А чому про це ніхто не знає? – – – і Пройде ще сто років, і тоді багато буде покрито мороком. Зрозуміли? А то ви не знаєте… У цьому – те вся трагедія, що багато героїв залишаються під сукном. -
– – і Це щось змахує на… – – – і Перегоди. Як це було?Бронька знав, що однаково захочуть послухати. Завжди хотіли. – – – і Розбовтаєте адже?Знову замішання. – – – і Не розбовтаємо… – – – і Чесне партійне? – – – і Так не розбовтаємо! Розповідайте. – – – і Ні, чесне партійне? А те в нас у селі народ знаєте який… Підуть тріпати мовою. – – – і Так усе буде в порядку! – – – і Людям уже не терпілося по^ – слухати. – – – і Розповідайте. – – – і Прошу хлюпнути. – – – і Бронька знову підставляв склянку – чик. Він виглядав зовсім тверезим. – – – і Було це, як я вже сказав, двадцять п’ятого липня сорок третього року. Кха! Ми наступали. Коли наступають, санітарам більше роботи. Я в той день притяг у лазарет чоловік дванадцять… Приніс одного важкого лейтенанта, поклав у палату… А в палаті був якийсь генерал. Генерал – майор. Рана в нього була не – більша – і в ногу зачепило, вище коліна. Йому саме перегрузнув – ку робили. Побачив мене тог генерал і говорить: – – – і Перегоди – Ка, санітар, не йди.Ну, думаю, куди – небудь треба їхати, хоче, щоб я його під – держивал. Чекаю. З генералами життя набагато интересней: відразу вся обстановка як на долоні.Люди уважно слухають. Постреливает, попыхивает веселий вогник; сутінки крадуться з лісу, наповзають на воду, але середина ріки, сама бистрина, ще блищить, свер – кает, точно величезна довга рибина несеться серединою ре – ки, граючи в сутінку сріблистим тілом своїм. – – – і Ну перев’язали генерала… Доктор йому: "Вам треба поле – жати!" – – – і "Так пішов ти!" – – – і відповідає генерал. Це ми докто – рів – те тоді боялися, а генерали – те їх – і не дуже. Сіли ми з генералом у машину, їдемо кудись. Генерал мене расспра – шивает: звідки я родом? Де працював? Скільки класів обра – зования? Я докладно все пояснюю: родом звідти – те (я тут народився), працював, мол, у колгоспі, але більше охотничал. "Це добре, – – – і говорить генерал. – – – і Стріляєш влучно?" Так, говорю, щоб зрячи не трепаться: на п’ятдесят кроків свічку із гвинта погашу. А щодо класів, мол, не густо: батько сызмальства почав по тайзі із собою тягати. Ну нічого, говорить, там вищого образованья не буде потрібно. А от якщо, говорить, ти нам погасиш одну злобливу свічку, що роздула ми – ровой пожежу, то Батьківщина тебе не забуде. Тонкий натяк на товсті обставини. Зрозуміли?.. Але я поки не догадыва – юсь.Приїжджаємо в більшу землянку. Генерал усіх вигнав, а сам всі мене розпитує. За кордоном, запитує, ні – кого рідних немає? Звідки, мол! Віковічні сибірські… Ми від козаків відбуваємося, які отут недалеко Бий – Катунск рубали, міцність. Це ще при царі Петрові було. Звідти ми й пішли, почесть все село… – – – і Звідки у вас таке ім’я – – – і Броніслав? – – – і Піп з похмілля придумав. Я його, мерина гривастого, разок стукнув за це, коли супроводжував у ГПУ в тридцять третьому років. – – – і Де це? Куди супроводжували? – – – і А в місто. Ми його взяли, а вести комусь. Давай, гово – рят, Бронька, у тебе на нього зуб – – – і веди. – – – і А чому, гарне адже ім’я? – – – і До такому имю треба прізвище підходящу. А я – – – і Бро – Нислав Пупків. Як в армії переклик, так – – – і сміх. А геть у нас – – – і Ванька Пупків, – – – і хоч би што. – – – і Так, так що ж далі? – – – і Далі, виходить, так. Де я зупинився? – – – і Генерал розпитує… – – – і Так. Ну розпитав всі, потім говорить: "Партія й пра – вительство доручають вам, товариш Пупків, дуже ответст – венне завдання. Сюди, на передову, приїхав інкогніто Гітлер. У нас їсти шанс ляснути його. Ми, говорить, взяли одного гада, що був посланий до нас зі спеціальним за – данием. Завданн – те він виконав, але сам уклепався. А повинен був тут перейти лінію фронту й вручити дуже важливі до – кументы самому Гітлерові. Особисто. А Гітлер і вся його шантрапа знають ту людину в особу". – – – і А при чому отут ви? – – – і Хто з перебивом, тому – – – і з перевивом. Прошу плес – нуть. Кха! Пояснюю: я схожий на того гада як дві краплі води. Ну й – – – і починається житуха, братики мої! – – – і Бронька віддає – ся спогадам з такою хтивістю, з таким затаєний – ным азартом, що слухачі теж мимоволі випробовують приємне, виняткове почуття. Посміхаються. Налажива – Ется якийсь тихий захват. – – – і Помістили мене в окремій кімнаті відразу, при госпіталі, приставили двох ординарців… Один – – – і у званні старшини, а я – – – і рядовий. Ну – ка, го – ворю, товариш старшина, подай – ка мені чоботи. Подає. Наказ – – – і нічого не зробиш, слухається. А мене тим време – ньому готовлять. Я проходжу виучку… – – – і Яку? – – – і Спецвыучку. Про це я поки не можу поширювати – ся, підписку давав. Після закінчення п’ятдесят років – – – і можна. Пройшло тільки… – – -
і Бронька ворушив губами – – – і вважав. – – – і Пройшло двадцять п’ять. Але це – – – і саме собою. Житуха триває! Ранком піднімаюся – – – і сніданок: на перше, на вто – рої, третє. Ординарець принесе якого – небудь вошивого портвейного, а я його кэк шугану!.. Він несе спирт, його в гос – питале навалом. Сам беру розбавляю, як хочу, а портвейный – – – і йому. Так проходить тиждень. Думаю, скільки ж це бу – дет тривати? Ну викликає нарешті генерал. "Як, товариш Пупків?" Готовий, говорю, до виконання завдання! Давай, говорить. З Богом, говорить. Чекаємо тебе звідти Героєм Радянського Союзу. Тільки не промахнися Я говорю, якщо я промахнуся, я буду останній зрадник і ворог народу! Або, говорю, ляжу поруч із Гітлером, або ви виручите Героя З – Ветского Союзу Пупкова Броніслава Івановича. А справа в тому, що намечалось наше грандіозне настання. От так, із флангів, ішла піхота, а попереду – – – і потужний лобовий удар танками.Ока в Броньки сухо горять, як вугіллячка, поблискують. Він навіть алюмінієвий стаканчик не підставляє – – – і забув. Відблиски вогню грають на його сухуватій правильній особі – – – і він гарний і нервовий. – – – і Не буду говорити вам, дорогі товариші, як мене перекинули через лінію фронту і як я потрапив у бункер Гітлера. Я потрапив! – – – і Бронька встає. – – – і Я потрапив!.. Роблю по сходам останній крок і виявляюся у великому залізо – бетонному залі. Горить яскраве електричне світло, маса гене – ралов… Я швидко орієнтуюся: де Гітлер? – – – і Бронька весь напружився, голос його рветься, то зривається на свистячий ше – піт, те неприємно, болісно взвизгивает. Він говорить не – рівно, часто зупиняється, рве себе на півслові, глота – ет слину… – – – і Серце от отут… горлом лізе. Де Гітлер?! Я мікро – скопически вивчив його лисиную мордочку й заздалегідь намітив куди стріляти – – – і у вусики. Я роблю рукою "Хайль Гітлер!". У руці в мене великий пакет, у пакеті – – – і "браунінг", заряджений розривними отруєними кулями. Підходить один генерал, тягнеться до пакета: давай, мол. Я йому чемно руч – який – і миль пардон, мадам, тільки фюреру. На чистому не – мецком мові говорю: фьюрэр! – – – і Бронька сглотнул. – – – і Й отут… вийшов він. Мене як струмом смикнуло… Я згадав свою далеку батьківщину. Мати з батьком… Дружини в мене тоді ще не було… – – – і Бронька якийсь час мовчить, готовий за – плакати, завити, рвонути на груди сорочку: – – – і Знаєте, буває, все життя промайне в пам’яті… З ведмедем віч – на – віч – – – і теж так. Кха!.. Не можу! – – – і Бронька плаче. – – – і Ну? – – – і тихо просить хто – небудь. – – – і Він іде до мене назустріч. Генерали все витягнулися по стійці "сумирно"… Він посміхався. І отут я рвонув пакет… Сме – Ївся, гад! Дак одержуй за наші страждання!.. За наші рани! За кров радянських людей!.. За зруйновані міста й села! За сльози наших дружин і матерів!.. – – – і Бронька кричить, тримає ру – ку, як якби він стріляв. Усім стає не по собі. – – – і Ти сміявся?! А тепер умийся своєю кров’ю, гад ти повзучий!! – – – і Це вже несамовитий лемент. Потім гробова тиша… І шепіт, квапливий, майже невиразний: – – – і Я стрелил… – – – і Бронька роняє голову на груди, довго мовчачи плаче, оска – лився, скрипить здоровими зубами, мотає безутішно головою. Піднімає голову – – – і особа в сльозах. І знову тихо, дуже тихо, з жахом говорить: – – – і Я промахнувся.Усі мовчать. Стан Броньки настільки сильно діє, дивує, що говорити що – небудь – – – і недобре. – – – і Прошу хлюпнути, – – – і тихо, вимогливо говорить Бронь – Ка. Випиває й іде до води. І довго сидить на березі один, змучений пережитим хвилюванням. Зітхає, кашляє. Вуху відмовляється їсти….Звичайно в селі довідаються, що Бронька знову розповіді – вал про "замах".Додому Бронька приходить мрачноватый, готовий выслу – шивать образи й сам ображати. Дружина його, некрасива товстогуба баба, відразу накидається: – – – і Чого як пес побитий плетешся? Знову!.. – – – і Пішла ти!.. – – – і в’януло огризається Бронька. – – – і Дай по^ – жерти. – – – і Тобі не пожерти треба, не пожерти, а всю голову проло – мить безміном! – – – і репетує дружина. – – – і Адже від людей вуж проходу немає!.. – – – і Виходить, сиди будинку, не шляйся. – – – і Ні, я піду счас!.. Я счас піду в сільраду, нехай вони тебе, дурня, знову викличуть! Адже тебе, дурня безпалого, засудют коли – небудь! За перекручування історії… – – – і Не мають права: це не друкована праця. Зрозуміло? Дай пожерти. – – – і Сміються, в очі сміються, а йому… всі Божа роса. Пика ти неумита, худоба лісової!.. Совість – Те в тебе є? Або її всю вуж відбили? Тьфу! – – – і у твої глазыньки безсоромні! Пупок!..Бронька наводить на д