Мрії Тараса Шевченка про майбутнє України
Свою УкраїнуЛюбіть її... Во время люте,В останню тяжкую минутуЗа неї господа моліть
Небагато знайдеться навіть у світовій літературі діячів такого рівня, як Шевченко в Україні. У той час він був нібито пророком: людина, яка не боїться царського уряду, освітлює життя кріпаків, селян, сам він був кріпаком, але й був дуже освіченою людиною. Він умів і малювати, і писати вірша. Найбільшим ідеалом для нього була Україна, вільна, нескорена. Але дуже важко було Україні у складі царської Росії. Навіть свої сини її продавали та розграбовували:
Доборолась УкраїнаДо самого краюГірше ляха свої дітиїї розпинають.Не міг на це дивитися Шевченко без жалю, боліло його серце за свою країну, за своїх земляків, за що і діставалося йому немало від уряду і заарештовували, і з країни висилали, і писати забороняли. А и можна таку сильну людину подало ти? Ніякі заборони, ніякі закони та арешти не могли, не можуть і не зможуть ніколи примусити замовчати серце вірного сина України, людини, яка не байдужа до своєї землі до своєї родини, до своїх батьків.
Подивіться нарай тихий,На свою країну!Полюбіте щирим серцемВелику руїну!Шевченко розумів, що він не буде жити вічно, тому можливо, і створив свою поему «І мертвим, і живим, і ненародженим...». Це послання до українців, які живуть не тільки на Україні, а й за її межами, це заклик до всіх поколінь, навіть ще ненароджених, послання тільки з однією метою — навчити бути вірними синами т дочками своєї землі, пам'ятати свою історію, не дати їй повторитися, захищати Україну, любити її всім серцем, всією душею. У цій поемі є такі рядки
Нема на світі України,Немає ж другого ДніпраА ви претеся на чужинуШукати доброго добраРозривається серце Шевченка від болю, від гніву від образи. Чому? За що? За що страждає Україна, її народ? Як йому витримати цей тиск, як? Чиє ще сили у народу піднятися на боротьбу, розірвати кайдани? І Шевченко закликає до боротьби, намагається зворушити знедолених українських людей.
Нескорений народ, народ, який не хоче бути під чиєюсь владою, бо «в своїй хаті своя й правда, і сила і воля», Шевченко зобразив в образі Прометея (поема «Кавказ»).Історія про Прометея була відома ще давно, багато людей пишалися діє. Цього титана, який приніс людям вогонь і був за це покараний. Ім'я Прометея було для просвічених людей синонімом сміливості думки, доброго серця, твердості духу та безстрашності. Прометей є символом нескореного духу пригнічених народів, які не погоджуються на обіцяне «благоденствіє»:
Од молдаванина до фіннаНа всіх язиках все мовчить.Бо благоденствує!Ці народи не можуть знаходитися під гнітом, вони повстають на боротьбу, на яку закликає їх Шевченко гаслом «Борітеся — покорите», бо немає для народу кращої долі, ніж стати самостійними та незалежними. Це й хотів сказати у своїх творах Тарас Шевченко, такою він бачив Україну у своїх мріях.
Образ України найсвітліше і водночас найдраматичніший у творчості Шевченка, найбільший діамант у його поетичній короні. Він присутній у більшості поезій «Кобзаря» але це не набридає, а стає ще цікавішим, бо, коли такий майстер пише про свою рідну країну, то це може викликати тільки гордість за її величність, могутність та красу.
Не вмре твоє святе ім'я!Йому, як сонцю, вічно пломеніти!І буде пісня зроджена твоя,Мов океан розбурханий, гриміти.В. Гапріндашвілі
Небагато знайдеться навіть у світовій літературі діячів такого рівня, як Шевченко в Україні. У той час він був нібито пророком: людина, яка не боїться царського уряду, освітлює життя кріпаків, селян, сам він був кріпаком, але й був дуже освіченою людиною. Він умів і малювати, і писати вірша. Найбільшим ідеалом для нього була Україна, вільна, нескорена. Але дуже важко було Україні у складі царської Росії. Навіть свої сини її продавали та розграбовували:
Доборолась УкраїнаДо самого краюГірше ляха свої дітиїї розпинають.Не міг на це дивитися Шевченко без жалю, боліло його серце за свою країну, за своїх земляків, за що і діставалося йому немало від уряду і заарештовували, і з країни висилали, і писати забороняли. А и можна таку сильну людину подало ти? Ніякі заборони, ніякі закони та арешти не могли, не можуть і не зможуть ніколи примусити замовчати серце вірного сина України, людини, яка не байдужа до своєї землі до своєї родини, до своїх батьків.
Подивіться нарай тихий,На свою країну!Полюбіте щирим серцемВелику руїну!Шевченко розумів, що він не буде жити вічно, тому можливо, і створив свою поему «І мертвим, і живим, і ненародженим...». Це послання до українців, які живуть не тільки на Україні, а й за її межами, це заклик до всіх поколінь, навіть ще ненароджених, послання тільки з однією метою — навчити бути вірними синами т дочками своєї землі, пам'ятати свою історію, не дати їй повторитися, захищати Україну, любити її всім серцем, всією душею. У цій поемі є такі рядки
Нема на світі України,Немає ж другого ДніпраА ви претеся на чужинуШукати доброго добраРозривається серце Шевченка від болю, від гніву від образи. Чому? За що? За що страждає Україна, її народ? Як йому витримати цей тиск, як? Чиє ще сили у народу піднятися на боротьбу, розірвати кайдани? І Шевченко закликає до боротьби, намагається зворушити знедолених українських людей.
Нескорений народ, народ, який не хоче бути під чиєюсь владою, бо «в своїй хаті своя й правда, і сила і воля», Шевченко зобразив в образі Прометея (поема «Кавказ»).Історія про Прометея була відома ще давно, багато людей пишалися діє. Цього титана, який приніс людям вогонь і був за це покараний. Ім'я Прометея було для просвічених людей синонімом сміливості думки, доброго серця, твердості духу та безстрашності. Прометей є символом нескореного духу пригнічених народів, які не погоджуються на обіцяне «благоденствіє»:
Од молдаванина до фіннаНа всіх язиках все мовчить.Бо благоденствує!Ці народи не можуть знаходитися під гнітом, вони повстають на боротьбу, на яку закликає їх Шевченко гаслом «Борітеся — покорите», бо немає для народу кращої долі, ніж стати самостійними та незалежними. Це й хотів сказати у своїх творах Тарас Шевченко, такою він бачив Україну у своїх мріях.
Образ України найсвітліше і водночас найдраматичніший у творчості Шевченка, найбільший діамант у його поетичній короні. Він присутній у більшості поезій «Кобзаря» але це не набридає, а стає ще цікавішим, бо, коли такий майстер пише про свою рідну країну, то це може викликати тільки гордість за її величність, могутність та красу.
Не вмре твоє святе ім'я!Йому, як сонцю, вічно пломеніти!І буде пісня зроджена твоя,Мов океан розбурханий, гриміти.В. Гапріндашвілі
