Слизький шлях головного героя роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
На терені трагічної антинаціональної історії України, яка потягла за собою народження затаєної в душі майже кожного українця злоби на свою ущербну долю, еволюція образу Чіпки від селянина до злодія бачиться закономірною.
Життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. Природно, що й внутрішній світ цієї людини складний, суперечливий: добре, гуманне в ньому сплітається з недобрим і навіть лихим, як сплелася в ньому кров панська ляська й селянська українська. Син байстрюка ляського генеральчука, і обдуреної, зневаженої селянки-біднячки, Чіпка зростає у невимовних злиднях, в атмосфері недоброзичливості й ворожості з боку односельців: його батько Іван Вареник, маючи родину на Дону, за зразком свого батька Василя Семеновича, підготував Чіпці долю байстрюка. Двужонство — гріх. Сільська громада сторониться гріха, відчужується від Чіпки як від наслідку цього гріха. Чіпка-байстрюк ще в дитинстві зазнає моральних кривд, поневірянь у наймах. У парубочі роки Чіпка стає на «слизький шлях» через те, що судовики обманом відібрали в нього землю. Чіпка втратив не лише землю, а й віру в добро, в справедливість. У його серці запеклася зневага до тих, хто вершить долю людей. Своє горе він починає топити в горілці. На ватагу таких же п'яниць Лушню, Матню і Пацюка промінює він матір. Від пиятики вже лише один крок до грабіжництва, яке він трактує як відбирання свого, рівняння з багатими. Остаточно на шлях розбійництва Чіпка стає після виведення його з членів земської управи. Його жорстока антилюдська діяльність доводить до самогубства дружину Галю. Грабунки, вбивства зводять нанівець його шляхи шукання справедливості. Як зазначав О.Білецький: «Чіпка в кінці роману перетворився на бузувіра, вбивцю, у вчинках якого зовсім зникає ідея, що штовхнула його на цей шлях». Кров невинних жертв невитравним тавром заплямувала душу Чіпки.
Таким чином, Панас Мирний та Іван Білик на прикладі образу Чіпки Вареника показали моральне виродження і духовну деградацію українського народу під тиском колоніальної політики російського самодержавства.
Життєвий шлях Чіпки сповнений крутих поворотів, підйомів і падінь. Природно, що й внутрішній світ цієї людини складний, суперечливий: добре, гуманне в ньому сплітається з недобрим і навіть лихим, як сплелася в ньому кров панська ляська й селянська українська. Син байстрюка ляського генеральчука, і обдуреної, зневаженої селянки-біднячки, Чіпка зростає у невимовних злиднях, в атмосфері недоброзичливості й ворожості з боку односельців: його батько Іван Вареник, маючи родину на Дону, за зразком свого батька Василя Семеновича, підготував Чіпці долю байстрюка. Двужонство — гріх. Сільська громада сторониться гріха, відчужується від Чіпки як від наслідку цього гріха. Чіпка-байстрюк ще в дитинстві зазнає моральних кривд, поневірянь у наймах. У парубочі роки Чіпка стає на «слизький шлях» через те, що судовики обманом відібрали в нього землю. Чіпка втратив не лише землю, а й віру в добро, в справедливість. У його серці запеклася зневага до тих, хто вершить долю людей. Своє горе він починає топити в горілці. На ватагу таких же п'яниць Лушню, Матню і Пацюка промінює він матір. Від пиятики вже лише один крок до грабіжництва, яке він трактує як відбирання свого, рівняння з багатими. Остаточно на шлях розбійництва Чіпка стає після виведення його з членів земської управи. Його жорстока антилюдська діяльність доводить до самогубства дружину Галю. Грабунки, вбивства зводять нанівець його шляхи шукання справедливості. Як зазначав О.Білецький: «Чіпка в кінці роману перетворився на бузувіра, вбивцю, у вчинках якого зовсім зникає ідея, що штовхнула його на цей шлях». Кров невинних жертв невитравним тавром заплямувала душу Чіпки.
Таким чином, Панас Мирний та Іван Білик на прикладі образу Чіпки Вареника показали моральне виродження і духовну деградацію українського народу під тиском колоніальної політики російського самодержавства.
