Роздуми про справжні людські чесноти (за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)
Соціально-психологічний роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ставить безліч проблем. Чи головним у романі є питання, винесене в заголовок? Чи не відповіла на нього революція 1917 року?
Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи однозначну відповідь дають на них самі автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? Ні, читач розумом і серцем повинен потрудитися й знайти свою відповідь.
Спробуємо розв'язати одну з головних проблем, наприклад: «Чому Чіпка став убивцею?»Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки, письменник хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали лише сотні. Не від боягузтва, не від слабості, не від хворої психіки став убивцею і Чіпка. А від чого?
Ось Чіпка малий «...поліз у піч, витяг жару у покришку та й виніс у хлівець» — щоб наробити пожежі. Підріс трохи. Почав пізнавати природу. «Як схопить горобеня, як крутне голівку... Не вспів оком моргнути, — як в одній руці зостався тулубець, а в другій голівка.» Ну, з хлівцем зрозуміло, хлівець винен тим, що належить багатому сусідові, а горобеня ж чим завинило? А якийсь горобець, «як жиди Христа мучили, кричав: жив-жив!»
Ось так наш герой змалку почав встановлювати соціальну та історичну справедливість... А сам за свої вчинки намагався уникнути відповідальності. Пам'ятаєте, для чого в образах «повидовбував очі»?Виріс Чіпка, горілку пити навчився. Похмелиться і все ж вертає додому: «...як скажений бик налітає на хату... Брязь! — одно вікно... Дзень! — друге... Посипалось третє... Грюк! Ногою в двері... Полетіли й двері у сіни». А потім ображає рідну матір, яка винна перед сином-злодієм лише у тому, що його породила і робила для нього, що могла.
Важко читати далі розповідь про першу Чіпчину «справжню» справу, свого роду посвячення в злодійський орден. У Чіпки навіть не виникає питання, чи зможе він «переступити через кров»: перше вбивство було випадковим, планувалось тільки пограбування. Але камінь, кинутий у воду, дає кола: один злочин неминуче тягне за собою другий. Вороття до нормального людського життя вже немає і не може бути. «Спить Чіпка. Совість, задобрена горілкою, його не мучила.» Чи не сучасна історія перед нами, коли під впливом традиційних ліків від горя (горілка й веселе товариство, яке «все розуміє») скоюються злочини, про які, на жаль, так часто можна прочитати в сьогоднішніх газетах та журналах? Потім у Чіпки багато буде всякого в житті і в душі. Він виступатиме в ролі захисника селян, його виберуть, по-сучасному, в депутати. Оберуть, бо не доведена була участь Чіпки в злочині. А чи знайшовся б серед читачів хтось, хто залишив би у виборчому бюлетені прізвище Вареника, і чи діяв будь-де і будь-коли закон, за яким Чіпка міг бути виправданий за вчинені злочини і просто за свою поведінку?
Чіпка ненавидить багатих, сам стає багатим, потім убиває таких, яким недавно був сам. Бідних же не вбиває не тому, що він їх любить, а тому, що в них нема чим поживитись. Він уже просто не може жити, не чуючи запаху крові. Вражає те, що Чіпка після злочинів не розкаюється, і на каторгу йде «...як-от сич насуплений. Тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилає на людей грізний погляд».
Насамперед хочеться зазначити те, що Чіпка, мабуть, обнадійливо сприйняв той факт, що перші крадіжки й навіть убивство не були викриті. У нього з'явилася впевненість: мене не піймають, я не якийсь там невдаха. Це часто губить людей і в наш час.
Повертаючись до історії земельного наділу Чіпки, до його юності, переконуюсь, що ніколи не було в Чіпки безвихідного становища, що тільки нетерпіння і злість на людей керували ним, штовхали до падіння.Читаючи роман, уявляю собі, як склалося б життя героя у вільному світі. Чіпка — селянин, хороший хазяїн, добрий батько своїм дітям, уважний і люблячий чоловік. Свої працьовиті руки, гострий розум, рішучу вдачу він застосовує для того, щоб організувати односельців на побудову багатого і справедливого життя. Думаю, що з його хистом і вдачею той куточок землі, де він живе, став би процвітаючим. Його б поважали селяни.
Вважаю, що найбільша його помилка в тому, що він шукав справедливості там, де її нема; найбільша його втрата — не мав духовного меча і щита, щоб боротися і перемагати.; найбільша поразка — він судив людей, замість того, щоб судити себе.
Отже, духовний світ персонажа проявляється не тільки у психіці, а й у стосунках з вищим Законом, себто заповідями Божими. Автор не моралізує, він розвитком сюжету доводить, що гріх і щастя несумісні.Конфлікт твору — у людській свідомості. Тому й є цей роман психологічним, бо не дає однозначних відповідей на багато питань, а спонукає читача до роздумів і власних висновків.
А давайте проаналізуємо своє життя. Чи є серед нас такі, кого б не ображали близькі люди? Чи є такі, кому вже нічого бажати? Чи не впадаємо ми іноді в такий відчай, що й жити не хочеться? Чи завжди у своїх невдачах ми звинувачуємо лише себе, а не шукаємо винуватців? Чи не буваємо такі беззахисні, як і Чіпка?
Не можна не погодитися, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше — вбивство. Не можна виправдовувати злочин важким дитинством, нелюбов'ю до себе людей. Отже, не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. Треба думати і думати, як, борючись проти зла, не скоїти ще більшого й непоправного лиха.
Сучасний світ — світ відчуження і страху. Осмислюючи твір Панаса Мирного, досліджуючи душевний світ літературного героя, ми вчимося визнавати перевагу духовного над матеріальним, усвідомлювати індивідуальну відповідальність людини за все, що з нею відбувається.
Життя — річ бурхлива й не передбачувана, і щоб витримати в його швидкому потоці, потрібно бути сильним. Кажуть, що життя — це симфонія, вальс або й маленька п'єса. І, на жаль, диригента часто вибираємо не ми. Але кожен творить життя своє сам, вибираючи свій темп, свій розмір і свою мелодію.
Тож нехай порадою нам залишаються слова Панаса Мирного : «Коли можна, зроби так, моя доле, щоб усі мучені заспокоїлися, їх серце зазнало радості, обітри сльози гіркії, щоб люба усмішка заграла на веселому обличчі».
Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи однозначну відповідь дають на них самі автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? Ні, читач розумом і серцем повинен потрудитися й знайти свою відповідь.
Спробуємо розв'язати одну з головних проблем, наприклад: «Чому Чіпка став убивцею?»Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки, письменник хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали лише сотні. Не від боягузтва, не від слабості, не від хворої психіки став убивцею і Чіпка. А від чого?
Ось Чіпка малий «...поліз у піч, витяг жару у покришку та й виніс у хлівець» — щоб наробити пожежі. Підріс трохи. Почав пізнавати природу. «Як схопить горобеня, як крутне голівку... Не вспів оком моргнути, — як в одній руці зостався тулубець, а в другій голівка.» Ну, з хлівцем зрозуміло, хлівець винен тим, що належить багатому сусідові, а горобеня ж чим завинило? А якийсь горобець, «як жиди Христа мучили, кричав: жив-жив!»
Ось так наш герой змалку почав встановлювати соціальну та історичну справедливість... А сам за свої вчинки намагався уникнути відповідальності. Пам'ятаєте, для чого в образах «повидовбував очі»?Виріс Чіпка, горілку пити навчився. Похмелиться і все ж вертає додому: «...як скажений бик налітає на хату... Брязь! — одно вікно... Дзень! — друге... Посипалось третє... Грюк! Ногою в двері... Полетіли й двері у сіни». А потім ображає рідну матір, яка винна перед сином-злодієм лише у тому, що його породила і робила для нього, що могла.
Важко читати далі розповідь про першу Чіпчину «справжню» справу, свого роду посвячення в злодійський орден. У Чіпки навіть не виникає питання, чи зможе він «переступити через кров»: перше вбивство було випадковим, планувалось тільки пограбування. Але камінь, кинутий у воду, дає кола: один злочин неминуче тягне за собою другий. Вороття до нормального людського життя вже немає і не може бути. «Спить Чіпка. Совість, задобрена горілкою, його не мучила.» Чи не сучасна історія перед нами, коли під впливом традиційних ліків від горя (горілка й веселе товариство, яке «все розуміє») скоюються злочини, про які, на жаль, так часто можна прочитати в сьогоднішніх газетах та журналах? Потім у Чіпки багато буде всякого в житті і в душі. Він виступатиме в ролі захисника селян, його виберуть, по-сучасному, в депутати. Оберуть, бо не доведена була участь Чіпки в злочині. А чи знайшовся б серед читачів хтось, хто залишив би у виборчому бюлетені прізвище Вареника, і чи діяв будь-де і будь-коли закон, за яким Чіпка міг бути виправданий за вчинені злочини і просто за свою поведінку?
Чіпка ненавидить багатих, сам стає багатим, потім убиває таких, яким недавно був сам. Бідних же не вбиває не тому, що він їх любить, а тому, що в них нема чим поживитись. Він уже просто не може жити, не чуючи запаху крові. Вражає те, що Чіпка після злочинів не розкаюється, і на каторгу йде «...як-от сич насуплений. Тільки коли-не-коли з-під насуплених брів посилає на людей грізний погляд».
Насамперед хочеться зазначити те, що Чіпка, мабуть, обнадійливо сприйняв той факт, що перші крадіжки й навіть убивство не були викриті. У нього з'явилася впевненість: мене не піймають, я не якийсь там невдаха. Це часто губить людей і в наш час.
Повертаючись до історії земельного наділу Чіпки, до його юності, переконуюсь, що ніколи не було в Чіпки безвихідного становища, що тільки нетерпіння і злість на людей керували ним, штовхали до падіння.Читаючи роман, уявляю собі, як склалося б життя героя у вільному світі. Чіпка — селянин, хороший хазяїн, добрий батько своїм дітям, уважний і люблячий чоловік. Свої працьовиті руки, гострий розум, рішучу вдачу він застосовує для того, щоб організувати односельців на побудову багатого і справедливого життя. Думаю, що з його хистом і вдачею той куточок землі, де він живе, став би процвітаючим. Його б поважали селяни.
Вважаю, що найбільша його помилка в тому, що він шукав справедливості там, де її нема; найбільша його втрата — не мав духовного меча і щита, щоб боротися і перемагати.; найбільша поразка — він судив людей, замість того, щоб судити себе.
Отже, духовний світ персонажа проявляється не тільки у психіці, а й у стосунках з вищим Законом, себто заповідями Божими. Автор не моралізує, він розвитком сюжету доводить, що гріх і щастя несумісні.Конфлікт твору — у людській свідомості. Тому й є цей роман психологічним, бо не дає однозначних відповідей на багато питань, а спонукає читача до роздумів і власних висновків.
А давайте проаналізуємо своє життя. Чи є серед нас такі, кого б не ображали близькі люди? Чи є такі, кому вже нічого бажати? Чи не впадаємо ми іноді в такий відчай, що й жити не хочеться? Чи завжди у своїх невдачах ми звинувачуємо лише себе, а не шукаємо винуватців? Чи не буваємо такі беззахисні, як і Чіпка?
Не можна не погодитися, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше — вбивство. Не можна виправдовувати злочин важким дитинством, нелюбов'ю до себе людей. Отже, не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. Треба думати і думати, як, борючись проти зла, не скоїти ще більшого й непоправного лиха.
Сучасний світ — світ відчуження і страху. Осмислюючи твір Панаса Мирного, досліджуючи душевний світ літературного героя, ми вчимося визнавати перевагу духовного над матеріальним, усвідомлювати індивідуальну відповідальність людини за все, що з нею відбувається.
Життя — річ бурхлива й не передбачувана, і щоб витримати в його швидкому потоці, потрібно бути сильним. Кажуть, що життя — це симфонія, вальс або й маленька п'єса. І, на жаль, диригента часто вибираємо не ми. Але кожен творить життя своє сам, вибираючи свій темп, свій розмір і свою мелодію.
Тож нехай порадою нам залишаються слова Панаса Мирного : «Коли можна, зроби так, моя доле, щоб усі мучені заспокоїлися, їх серце зазнало радості, обітри сльози гіркії, щоб люба усмішка заграла на веселому обличчі».
