Образ Рафаловича у романі Івана Франка «Перехресні стежки»
За жанровими ознаками «Перехресні стежки» Івана Франка — новітній суспільно-психологічний роман. У ньому поєднувалися традиції ідеологічного роману й .повісті, що складалися в українській літературі у творчості І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, з елементами психологічного роману в дусі Достоєвського. Історія взаємин головного героя «Перехресних стежок» — «русина», «мужичого» адвоката, радикального діяча Євгенія Рафаловича з його колишньою коханою, з селянами й польською адміністрацією становить зовнішній план твору, який відбиває й персоніфікує ті випробовування, які доводиться переживати новому поколінню радикальної інтелігенції.
Досить широкий суспільно-психологічний контекст розгортається на основі свідомих і несвідомих сумнівів і страхів головного героя, а також тих соціальних контрастів, до яких він причетний.Звертає на себе увагу багатоаспектність і символіка епічної структури роману. Вона набуває майже поліфонічного звучання завдяки переплетенню різних сюжетних ліній і кількох життєвих історій. Важливу роль тут відіграють психологічні передчуття героя, його пам'ять, спогади, сни. Франко звертає особливу увагу на ірраціональну природу суспільного життя. Власне, підсвідомі чинники й визначають значною мірою колізії характеру головного героя.
Роздуми Рафаловича про власну долю й долю народу набувають не абстракт-но-раціоналістичного, а візіонерського характеру: «Отсей старий, що заблудив у близькім сусідстві рідного села, що стоїть насеред гладкого, рівного шляху і не знає, в який бік йому додому, — чи ж се не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть, мов отсей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним діянням».
Ось таких селян, що заблукали на рівній дорозі, на думку письменника, і повинен направляти на шлях істинний інтелігент Рафалович. Заради таких селян він жертвує особистим щастям, обравши сенсом життя — служіння народу.
Досить широкий суспільно-психологічний контекст розгортається на основі свідомих і несвідомих сумнівів і страхів головного героя, а також тих соціальних контрастів, до яких він причетний.Звертає на себе увагу багатоаспектність і символіка епічної структури роману. Вона набуває майже поліфонічного звучання завдяки переплетенню різних сюжетних ліній і кількох життєвих історій. Важливу роль тут відіграють психологічні передчуття героя, його пам'ять, спогади, сни. Франко звертає особливу увагу на ірраціональну природу суспільного життя. Власне, підсвідомі чинники й визначають значною мірою колізії характеру головного героя.
Роздуми Рафаловича про власну долю й долю народу набувають не абстракт-но-раціоналістичного, а візіонерського характеру: «Отсей старий, що заблудив у близькім сусідстві рідного села, що стоїть насеред гладкого, рівного шляху і не знає, в який бік йому додому, — чи ж се не символ усього нашого народу? Змучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть, мов отсей заблуканий селянин, серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним діянням».
Ось таких селян, що заблукали на рівній дорозі, на думку письменника, і повинен направляти на шлях істинний інтелігент Рафалович. Заради таких селян він жертвує особистим щастям, обравши сенсом життя — служіння народу.
