Сплетення дійсності і вигадки, реальності і фантастичного в повісті М. М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»
«Тіні забутих предків», правдиву казку Гуцульщини М. М. Коцюбинський закінчив у 1919, а вперше надрукував у 1912 році. Написанню твору передувала велика і напружена робота: письменник вивчав фольклорно-етнографічні матеріали про Гуцульщину (звички, побут, фольклор гуцулів), збирав наукові статті монографії: особисто, поїхавши до Криворівні, ознайомився з місцевою природою.
Коцюбинський не просто хотів змалювати та описати життя казкового народу, він прагнув зазирнути в душу людини, показати її світосприйняття і внутрішній світ. Коцюбинський — художник-психолог хотів зрозуміти саме психіку гуцулів, адже я маючи величезну фантазію, вони вірять в перекази і легенди, надзвичайні сили природи і ворожіння. Глибокі язичники, вони все життя проводять у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори, води. Вірять, що є люди, які знають мову духів, вірять в силу слова, в чародіїв, що супроводжують бурю, град і грім. Саме тому не останнє місце в повісті належить нявкам і Чугайстру, градівнику Юрі, що в змозі відвернути бурю, ворожці Химі, що неодноразово заважала і шкодила Іванові. Всі ці персонажі ще раз підкреслюють страх гуцулів перед нечистою силою і силами природи.
У повісті щільно переплітається фантастика і реальність. Особливості цього краю накладають певний відбиток навіть на побут, звичаї гуцулів.З самого початку йде розповідь про хлопця, і нібито все досить просто, але вже й тут є елементи фантастичного. Неспокійний, дивний хлопчик все частіше наводить матір на думку, що при пологах, мабуть «не засвітили свічки» і їй замінили сина на бісеня. Отже, від самого народження Іван потрапляє в фантастичний світ вірувань, і вже в сім років він знав, що на світі є нечиста сила і злий дух править всім, що в лісах є лісовики та веселий чугайстер, що роздирає нявок. Ці знання ніколи не ставились під сумнів, так було і по-іншому не могло бути.
Фантастичною, наприклад, є зустріч малого Івана зі щезником. І хоч ми розуміємо, що це лише уява хлопчика, який дуже вірить в надзвичайні сили, але для Івана це досить реально і важливо.У дорослому житті фантастичні елементи присутні в житті Івана в різних формах. Цікавим є свідоме обожнення вогню на полонині. Люди вірять в живу силу вогню, що захищає їх від ворогів, допомагає в повсякденному житті. Навіть просте запалення вогню супроводжується різними ритуалами і горить протягом літа.
Майстер психологічної новели, Коцюбинський знаходить напрочуд вдали засоби для розкриття внутрішнього світу Івана, поєднуючи його з природою Душа гуцула, не лише може чути мелодію гір, лісів, струмків, а й здатна створювати свою музику.
Протягом життя Івана супроводжують фантастичні події, що пов'язані зі світосприйняттям, вірування гуцулів. Найреальнішим, найчистішим є почуття між Іваном і Марічкою, але й воно незримо пов'язано з вигадками. Після смерті коханої Іван часто відчував її, це ніжний голос, наприкінці зустрічається з Марічкою-нявкою, розмовляє з нею. І розуміємо, що це лише плід збудженої уяви, але Іван ніби насправді чує поклик коханої, що змушує його йти на її пошуки, на її оклик і, втративши пильність, Іван зривається в провалля, а згодом помирає.
Є ще багато прикладів фантастичного в повісті: те що мольфар Юра зупиняє хмари, танець Івана на галявині із Чугайстром, ворожіння Юри над лялькою, що уособлює Івана, постійні ворожіння Пала гни на врожай, на гарну худобу та інші.
Вражаючим і дуже дивним є обряд поховання. У хаті лежить покійник зі свічкою в руках, в його головах спочиває душа, що ще не покинула хату, а біля нього поставлено багато лавок для людей, як в театрі. Трохи згодом зібралась молодь, щоб повеселитись. Сміх, крики в різних кутках хати, що продовжуються цілу ніч, і це в ту мить, коли поряд лежить покійник. Досить дивно для нас, але звично для гуцул якнайбільше людей повинно побудувати і якнайвеселіше повинно бути в хаті тієї ночі, щоб не було сумно і страшно жити людям цього дому. Автор хоче показати, що гуцули цінують життя більше, ніж смерть, що вони довго не замислюються над смертю людини, зневажають її і навіть не оплакують померлого.
Не є випадковою і назва повісті, що повністю віддзеркалює її зміст. Серед гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, збереглися ті давні світовідчуття, коли природа і людина, дійсність і вигадка. Реальне й фантастичне зливались водне нероздільне ціле.
Коцюбинський не просто хотів змалювати та описати життя казкового народу, він прагнув зазирнути в душу людини, показати її світосприйняття і внутрішній світ. Коцюбинський — художник-психолог хотів зрозуміти саме психіку гуцулів, адже я маючи величезну фантазію, вони вірять в перекази і легенди, надзвичайні сили природи і ворожіння. Глибокі язичники, вони все життя проводять у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори, води. Вірять, що є люди, які знають мову духів, вірять в силу слова, в чародіїв, що супроводжують бурю, град і грім. Саме тому не останнє місце в повісті належить нявкам і Чугайстру, градівнику Юрі, що в змозі відвернути бурю, ворожці Химі, що неодноразово заважала і шкодила Іванові. Всі ці персонажі ще раз підкреслюють страх гуцулів перед нечистою силою і силами природи.
У повісті щільно переплітається фантастика і реальність. Особливості цього краю накладають певний відбиток навіть на побут, звичаї гуцулів.З самого початку йде розповідь про хлопця, і нібито все досить просто, але вже й тут є елементи фантастичного. Неспокійний, дивний хлопчик все частіше наводить матір на думку, що при пологах, мабуть «не засвітили свічки» і їй замінили сина на бісеня. Отже, від самого народження Іван потрапляє в фантастичний світ вірувань, і вже в сім років він знав, що на світі є нечиста сила і злий дух править всім, що в лісах є лісовики та веселий чугайстер, що роздирає нявок. Ці знання ніколи не ставились під сумнів, так було і по-іншому не могло бути.
Фантастичною, наприклад, є зустріч малого Івана зі щезником. І хоч ми розуміємо, що це лише уява хлопчика, який дуже вірить в надзвичайні сили, але для Івана це досить реально і важливо.У дорослому житті фантастичні елементи присутні в житті Івана в різних формах. Цікавим є свідоме обожнення вогню на полонині. Люди вірять в живу силу вогню, що захищає їх від ворогів, допомагає в повсякденному житті. Навіть просте запалення вогню супроводжується різними ритуалами і горить протягом літа.
Майстер психологічної новели, Коцюбинський знаходить напрочуд вдали засоби для розкриття внутрішнього світу Івана, поєднуючи його з природою Душа гуцула, не лише може чути мелодію гір, лісів, струмків, а й здатна створювати свою музику.
Протягом життя Івана супроводжують фантастичні події, що пов'язані зі світосприйняттям, вірування гуцулів. Найреальнішим, найчистішим є почуття між Іваном і Марічкою, але й воно незримо пов'язано з вигадками. Після смерті коханої Іван часто відчував її, це ніжний голос, наприкінці зустрічається з Марічкою-нявкою, розмовляє з нею. І розуміємо, що це лише плід збудженої уяви, але Іван ніби насправді чує поклик коханої, що змушує його йти на її пошуки, на її оклик і, втративши пильність, Іван зривається в провалля, а згодом помирає.
Є ще багато прикладів фантастичного в повісті: те що мольфар Юра зупиняє хмари, танець Івана на галявині із Чугайстром, ворожіння Юри над лялькою, що уособлює Івана, постійні ворожіння Пала гни на врожай, на гарну худобу та інші.
Вражаючим і дуже дивним є обряд поховання. У хаті лежить покійник зі свічкою в руках, в його головах спочиває душа, що ще не покинула хату, а біля нього поставлено багато лавок для людей, як в театрі. Трохи згодом зібралась молодь, щоб повеселитись. Сміх, крики в різних кутках хати, що продовжуються цілу ніч, і це в ту мить, коли поряд лежить покійник. Досить дивно для нас, але звично для гуцул якнайбільше людей повинно побудувати і якнайвеселіше повинно бути в хаті тієї ночі, щоб не було сумно і страшно жити людям цього дому. Автор хоче показати, що гуцули цінують життя більше, ніж смерть, що вони довго не замислюються над смертю людини, зневажають її і навіть не оплакують померлого.
Не є випадковою і назва повісті, що повністю віддзеркалює її зміст. Серед гуцулів, відрізаних горами від широкого світу, збереглися ті давні світовідчуття, коли природа і людина, дійсність і вигадка. Реальне й фантастичне зливались водне нероздільне ціле.
