Естетична і художня цінність пейзажної лірики Лесі Українки
Леся Українка проблему естетики вирішувала в тісному взаємозв'язку з першочерговим завданням часу із визвольним рухом. Поетеса вважала, що завдання справжнього мистецтва полягає у правдивому відображені життя і всієї його багатогранної краси, в поглибленому вивченні дійсності. Вона розуміла, що прекрасне, насамперед життя у всій його багатогранності і величі.
Пейзаж, як один із образних засобів, Леся Українка теж розглядала у зв'язку з людиною, з її життям, бо природу вона вважала однією з категорій прекрасногоПоетеса не тікає зі своїми болями і радощами кудись в екзотичний куточок, щоб там до забуття впиватись баченим. Ні, для неї природа немислима без людини, без боротьби. Природа, вічно жива і плинна, знайшла своє художнє втілення і в поезіях. І в драмах, і в прозі письменниці. Характерно особливістю пейзажів є їх соціальна загостреність. Перед поетесою, що змушена була через хворобу часто залишати Батьківщину, в дорозі нерідко відкривався чарівний ландшафт, коли «матінка — натура чарівниця розмотує свої стобарвнії нитки», але як справжній художник вона одразу помічала «латані ниви, неначе плахти, — навкруги розляглись» і ці реалістичні образки дедалі частіше й частіше давали про себе знати в її творах
У творах Лесі Українки природа виступає у всій своїй величі в кожну пору року. Для поетеси характерне поєднання ліричного, драматичного і епічного засобів зображення дійсності, між якими чіткої грані немає, однак завжди переважає ліричне начало. Звідси і її ставлення до природи як до живої істоти, до неї звернені слова поетеси і в радості, і в горі. Людина і природа — невіддільні. Весна навиває людині золоті мрії, будить надії, кличе до життя. Пошуки свіжих, а разом з тим і реальних пейзажних малюнків у поетеси були нескінченними, вони свідчать про витонченість поетичного сприймання дійсності нею. Та пошуки її не самоціль. Вона щоразу підмічає щось нове, але не для того щоб виставити його на замилування естетствуючи читачів, бо «де плачуть, там немає вже краси». А пейзаж завжди визначається ідейно — естетичними позиціями поетеси. Навіть прихід весни пробуджує цілу хвилю почуттів і роздумів автора, глибоких і тяжких. З весною в Лесі Українки також пов'язані мрії про новий суспільний лад, нове життя, яке треба здобувати у борні. Весняна гроза стає символом революції, символом оновлення.
А які асоціації викликає осінній пейзаж? Перш за все поетесу приваблює і захоплює горде, з ясним усміхом завмирання природи.Так поетичне слово Лесі Українки завжди несло сильну думку і багатство почуттів.Неповторна лірика Лесі Українки чарує читача весняною свіжістю, бадьорістю, оптимізмом, вона осяяна загравами боротьби за визволення людини від віковічного гніту.
Пейзаж, як один із образних засобів, Леся Українка теж розглядала у зв'язку з людиною, з її життям, бо природу вона вважала однією з категорій прекрасногоПоетеса не тікає зі своїми болями і радощами кудись в екзотичний куточок, щоб там до забуття впиватись баченим. Ні, для неї природа немислима без людини, без боротьби. Природа, вічно жива і плинна, знайшла своє художнє втілення і в поезіях. І в драмах, і в прозі письменниці. Характерно особливістю пейзажів є їх соціальна загостреність. Перед поетесою, що змушена була через хворобу часто залишати Батьківщину, в дорозі нерідко відкривався чарівний ландшафт, коли «матінка — натура чарівниця розмотує свої стобарвнії нитки», але як справжній художник вона одразу помічала «латані ниви, неначе плахти, — навкруги розляглись» і ці реалістичні образки дедалі частіше й частіше давали про себе знати в її творах
У творах Лесі Українки природа виступає у всій своїй величі в кожну пору року. Для поетеси характерне поєднання ліричного, драматичного і епічного засобів зображення дійсності, між якими чіткої грані немає, однак завжди переважає ліричне начало. Звідси і її ставлення до природи як до живої істоти, до неї звернені слова поетеси і в радості, і в горі. Людина і природа — невіддільні. Весна навиває людині золоті мрії, будить надії, кличе до життя. Пошуки свіжих, а разом з тим і реальних пейзажних малюнків у поетеси були нескінченними, вони свідчать про витонченість поетичного сприймання дійсності нею. Та пошуки її не самоціль. Вона щоразу підмічає щось нове, але не для того щоб виставити його на замилування естетствуючи читачів, бо «де плачуть, там немає вже краси». А пейзаж завжди визначається ідейно — естетичними позиціями поетеси. Навіть прихід весни пробуджує цілу хвилю почуттів і роздумів автора, глибоких і тяжких. З весною в Лесі Українки також пов'язані мрії про новий суспільний лад, нове життя, яке треба здобувати у борні. Весняна гроза стає символом революції, символом оновлення.
А які асоціації викликає осінній пейзаж? Перш за все поетесу приваблює і захоплює горде, з ясним усміхом завмирання природи.Так поетичне слово Лесі Українки завжди несло сильну думку і багатство почуттів.Неповторна лірика Лесі Українки чарує читача весняною свіжістю, бадьорістю, оптимізмом, вона осяяна загравами боротьби за визволення людини від віковічного гніту.
