Поетичне відображення краси української природи у творах Т. Шевченка «Зоре моя вечірняя...» та «Над Дніпровою сагою...»
Тарас Григорович Шевченко — один із найкращих письменників світу, у творчості якого гармонійно поєднувались талант поета-трибуна, поета-борця з талантом тонкого поета-лірика. Прекрасна, неповторна, мальовнича природа України постає в багатьох творах поета. Його поезії ніжні, ліричні, дуже близькі до усної народної творчості. Краса української природи, нев'януча, невмируща, завжди була з поетом і тоді, коли він був далеко від батьківщини. Перебуваючи на чужині, в далекому засланні, згадує поет матінку-Україну. І перед очима його стають і могутній Дніпро-Славутич, що стрімить свої хвилі до Чорного моря, й червона калина — окраса землі нашої, широкі зелені лани й білі вишневі садки. І відступають сірі стіни каземату Петропавлівської фортеці, затягнене хмарами петербурзьке небо і жовті піски далекого Кос-Аралу. До неї, любої України, лине бентежна душа поета. А на папері встають чудові безсмертні рядки.
Тут, у неволі, на далекому засланні, написав поет свій відомий твір — поему «Княжна» («Зоре моя вечірняя... »), в якій згадує милу його серцю Україну. Зорю вечірнюю благає поет розказати про могутній Дніпро, у якого «веселочка воду позичає», вербу, що, нахилившись над водою, купає в ній свої розкішні віти, на яких гойдаються русалки, як при долині вночі розцвітає сон-трава, і рідне село... Як-то воно там?
Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло.Цвітуть сади; біліють хати,А на горі стоять палати,Неначе диво. А кругомШироколистії тополі,А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори над Дніпром.Скільки любові, ніжності у цих чудових поетичних рядках! Але серце поета проймається болем від того, що серед цієї розкішної природи «на горі стоять палати». Панські. А поруч тяжко страждає народ-трудівник.
А ось ще прекрасний вірш, який чарує нас своєю красою й поетичністю. Лине він, мов чарівна пісня.А які чудові казкові образи зумів створити поет! Тут і явір кучерявий, що нагадує зажуреного козака, якого доля обійшла: «без долі, без родини та без вірної дружини в самотині посивіє», і калина з ялиною — дівчата-красуні, що співають чудові пісні, і чарівна Дніпрова затока.
Над Дніпровою сагоюСтоїть явор меж лозою.Меж лозою з ялиною,З червоною калиною.Читаючи ці поезії, ми глибоко переконуємося, що Тарас Григорович Шевченко був тонким ніжним ліриком, що залишив нам дорогоцінні перли ліричної поезії.
Тут, у неволі, на далекому засланні, написав поет свій відомий твір — поему «Княжна» («Зоре моя вечірняя... »), в якій згадує милу його серцю Україну. Зорю вечірнюю благає поет розказати про могутній Дніпро, у якого «веселочка воду позичає», вербу, що, нахилившись над водою, купає в ній свої розкішні віти, на яких гойдаються русалки, як при долині вночі розцвітає сон-трава, і рідне село... Як-то воно там?
Село на нашій Україні —Неначе писанка село,Зеленим гаєм поросло.Цвітуть сади; біліють хати,А на горі стоять палати,Неначе диво. А кругомШироколистії тополі,А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори над Дніпром.Скільки любові, ніжності у цих чудових поетичних рядках! Але серце поета проймається болем від того, що серед цієї розкішної природи «на горі стоять палати». Панські. А поруч тяжко страждає народ-трудівник.
А ось ще прекрасний вірш, який чарує нас своєю красою й поетичністю. Лине він, мов чарівна пісня.А які чудові казкові образи зумів створити поет! Тут і явір кучерявий, що нагадує зажуреного козака, якого доля обійшла: «без долі, без родини та без вірної дружини в самотині посивіє», і калина з ялиною — дівчата-красуні, що співають чудові пісні, і чарівна Дніпрова затока.
Над Дніпровою сагоюСтоїть явор меж лозою.Меж лозою з ялиною,З червоною калиною.Читаючи ці поезії, ми глибоко переконуємося, що Тарас Григорович Шевченко був тонким ніжним ліриком, що залишив нам дорогоцінні перли ліричної поезії.
