Повість Г. Квітки-Основ’яненки «Конотопська відьма» - сатира на козацько-старшинський устрій
Повість Г. Квітки-Основ’яненки «Конотопська відьма» є дотепною сатирою на козацько-старшинський устрій у період його занепаду, на окремі явища тодішнього життя, на побут козацької старшини XVIII століття.
Майстерно зобразив автор кумедні пригоди сотника Забрьохи та писаря Пістряка у місті Конотопі. Сотникові у спадок від батька дісталася посада, хоча він не знав навіть грамоти. Головне для нього: добре поїсти, поспати, щоб ніхто його не турбував. Єдине, чого він бажає, — це одружитися з місцевою красунею Оленою. До простих людей він ставиться зверхньо, з презирством, до виконання своїх справ — легковажно, та й взагалі він — невіглас. Сам через це й потрапляє в халепи, які розставляє писар Пістряк.
Конотопський писар вражає своєю «вченістю», адже він вчився аж дванадцять років. І тепер може «Павла чтеніє, коли небагацько закладок, утне на усю церкву голосно». Задумавши посісти місце сотника, він починає давати довірливому Забрьосі підступні поради. Писар пропонує не виступати з козаками в похід, а почати розшукувати й топити відьом, які нібито украли дощ. Будучи забобонним, Забрьоха потрапляє в пастку. Він влаштовує страшну купелю ні в чому не винним жінкам, за що його скидають із сотникування. Пістрякові теж не поталанило, бо новий сотник призначив писарем іншого.
Цей, на перший погляд, казковий сюжет ґрунтується на реальних подіях. Г. Квітка-Основ'яненко писав, посилаючи твір до друку: «Топлення уявних відьом під час посухи не тільки бувало, з усіма сумними наслідками, але, на подив і навіть на жах, відновлено поміщицею сусідньої губернії».
Уміло підібрані прізвища для сотника й писаря набувають виразного національного колориту, відбивають справжню суть персонажів, посилюють їх характеристику. Г. Квітка-Основ'яненко своїм твором дотепно й переконливо розвінчує козацьку старшину, одночасно засвідчуючи свою майстерність як сатирика й гумориста.
Майстерно зобразив автор кумедні пригоди сотника Забрьохи та писаря Пістряка у місті Конотопі. Сотникові у спадок від батька дісталася посада, хоча він не знав навіть грамоти. Головне для нього: добре поїсти, поспати, щоб ніхто його не турбував. Єдине, чого він бажає, — це одружитися з місцевою красунею Оленою. До простих людей він ставиться зверхньо, з презирством, до виконання своїх справ — легковажно, та й взагалі він — невіглас. Сам через це й потрапляє в халепи, які розставляє писар Пістряк.
Конотопський писар вражає своєю «вченістю», адже він вчився аж дванадцять років. І тепер може «Павла чтеніє, коли небагацько закладок, утне на усю церкву голосно». Задумавши посісти місце сотника, він починає давати довірливому Забрьосі підступні поради. Писар пропонує не виступати з козаками в похід, а почати розшукувати й топити відьом, які нібито украли дощ. Будучи забобонним, Забрьоха потрапляє в пастку. Він влаштовує страшну купелю ні в чому не винним жінкам, за що його скидають із сотникування. Пістрякові теж не поталанило, бо новий сотник призначив писарем іншого.
Цей, на перший погляд, казковий сюжет ґрунтується на реальних подіях. Г. Квітка-Основ'яненко писав, посилаючи твір до друку: «Топлення уявних відьом під час посухи не тільки бувало, з усіма сумними наслідками, але, на подив і навіть на жах, відновлено поміщицею сусідньої губернії».
Уміло підібрані прізвища для сотника й писаря набувають виразного національного колориту, відбивають справжню суть персонажів, посилюють їх характеристику. Г. Квітка-Основ'яненко своїм твором дотепно й переконливо розвінчує козацьку старшину, одночасно засвідчуючи свою майстерність як сатирика й гумориста.
