Чіпка Варениченко - бунтар, борець проти соціальної неправди (за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли...»)
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні» мав ще одну назву — «Пропаща сила». Ця назва цілком виражала авторську ідею. «У ній — роздуми художника про нереалізовану, «пропащу силу» людини, яка народжена була для справ, можливо, значних і прекрасних, але яка так і не розкрилася...», — писав О. Гончар. Ще до виходу роману Панас Мирний говорив про прототип головного героя, що він — безталанна дитина свого віку, скалічений виводок свого побиту.
Чіпка Варениченко — головний персонаж роману. Дитинство його минуло в холоді, недоїданні, злиднях. Жив він з матір'ю, яка непосильною працею заробляла на прожиття, та бабою Оришкою, яка була єдиною відрадою у його нелегкому житті. Рано почав наймитувати. Ще в дитячому віці познайомився з бідою, з людською несправедливістю. Він мав добру пам'ять і гнів на прояви несправедливості, він ніколи не прощав зла: «І росло лихо в його серці — і виросло до гарячої відплати, котра не знала ні впливу, ні заборони...»
Була в його житті радість. Від далекого родича дісталась земля. Як весело йому працювалося, припадав до того поля і в будень, і в свята. На полі і з дівчиною зустрівся, що видалася йому польовою царівною. Та недовгим було щастя. У Чіпки забирають землю, і для нього все зникло: надії, сподівання, кохання. Щоб заглушити біль, подався він у шинок. А там — горілка, друзі-злодії, крадіжки. Вів розпутне життя, хоча і робилося воно йому противним. У Чіпки вистачило сили волі покінчити з компанією та розбоями і стати до праці, до нормального життя. Праця, одруження, вибори до управи. Він збирався громаді служити, добро робити, а його виводять з управи. Це було останньою краплею, яка засліпила Чіпку образою й вивела на шлях розбою. Він, ставши ватажком розбійницької ватаги, грабує всіх підряд. Чіпка стає стихійним месником, він хоче помститися за неправду і несправедливість, за знущання і наругу. Та скоро він втрачає свою мету, сходиться із злодіями, стає кривавим убивцею.
Чіпка — невтомний шукач правди, готовий виступати проти будь-якої соціальної кривди, сердечний і гуманний. ї якщо «йому не раз доведеться блукати і спотикатися, знемагати і падати, інколи — дуже низько, то виною цьому не його вроджені якості, а насамперед і головним чином нестерпні, протиприродні умови соціального буття», — зазначав у статті М. Є. Сиваченко. Справді, перейнятий духом бунтарства, Чіпка врешті-решт стає жертвою згубного середовища, суспільства, серед якого жив.
Чіпка Варениченко — головний персонаж роману. Дитинство його минуло в холоді, недоїданні, злиднях. Жив він з матір'ю, яка непосильною працею заробляла на прожиття, та бабою Оришкою, яка була єдиною відрадою у його нелегкому житті. Рано почав наймитувати. Ще в дитячому віці познайомився з бідою, з людською несправедливістю. Він мав добру пам'ять і гнів на прояви несправедливості, він ніколи не прощав зла: «І росло лихо в його серці — і виросло до гарячої відплати, котра не знала ні впливу, ні заборони...»
Була в його житті радість. Від далекого родича дісталась земля. Як весело йому працювалося, припадав до того поля і в будень, і в свята. На полі і з дівчиною зустрівся, що видалася йому польовою царівною. Та недовгим було щастя. У Чіпки забирають землю, і для нього все зникло: надії, сподівання, кохання. Щоб заглушити біль, подався він у шинок. А там — горілка, друзі-злодії, крадіжки. Вів розпутне життя, хоча і робилося воно йому противним. У Чіпки вистачило сили волі покінчити з компанією та розбоями і стати до праці, до нормального життя. Праця, одруження, вибори до управи. Він збирався громаді служити, добро робити, а його виводять з управи. Це було останньою краплею, яка засліпила Чіпку образою й вивела на шлях розбою. Він, ставши ватажком розбійницької ватаги, грабує всіх підряд. Чіпка стає стихійним месником, він хоче помститися за неправду і несправедливість, за знущання і наругу. Та скоро він втрачає свою мету, сходиться із злодіями, стає кривавим убивцею.
Чіпка — невтомний шукач правди, готовий виступати проти будь-якої соціальної кривди, сердечний і гуманний. ї якщо «йому не раз доведеться блукати і спотикатися, знемагати і падати, інколи — дуже низько, то виною цьому не його вроджені якості, а насамперед і головним чином нестерпні, протиприродні умови соціального буття», — зазначав у статті М. Є. Сиваченко. Справді, перейнятий духом бунтарства, Чіпка врешті-решт стає жертвою згубного середовища, суспільства, серед якого жив.
