Людина й природа у баладі «Лісовий цар»

Йоганн Вольфганг Ґете у своїй баладі «Лісовий цар» розповів нам про страх, що випробовують деякі люди перед невідомими явищами природи. Особливо це було поширено раніше, в античний час і в середні століття. Але й у часи Ґете ще багато з людей боялися природних явищ. Вони були дуже марновірні, для них усе було пов’язане з божественними силами: блискавка, гроза, бурячи й багато чого іншого. Особливо люди боялися ліси. У кожній хащі, на їхню думку, водилися різні казкові істоти: добрі й злі. От і маленькому хлопчикові, що скакав через ліс на коні з батьком, здавалося, що в лісі живе якийсь «лісовий цар». І що він хоче його схопити й забрати до себе. У кожному кустике, у кожному дереві хлопчикові чудиться погроза.

Шелест вітру в галузях він приймає за голос «лісового царя». Дитині здається, що він всіма способами намагається затягти його до себе: «Рідний, лісовий цар із мною говорить: Він золото, перлини й радість обіцяє». Крім «золота й перлин» «лісовий цар» обіцяє йому солодкий сон:

«До мене моя дитина!

У дуброве моєї Довідаєшся прекрасних моїх дочок;

При місяці будуть грати й літати,

Граючи, літаючи, тебе присипляти».

Незважаючи на всі угоди батька, хлопчик боїться. Йому здається, що його от-от схоплять і що батько його не зможе врятувати: «Рідний, лісовий цар нас хоче наздогнати; Уж от він: мені задушливо, мені важко дихати». Їздець зляканий не скакає, летить; Дитина тужить, дитина кричить. Як не поспішав батько, син умер у нього на руках. Коли вони прискакали нарешті додому, те було вже пізно. Марновірний страх людини перед природою робить його слабким і беззахисним. Я думаю, що маля менше боялося б лісу, якби його не лякали з дитинства страшними історіями про нього. Якби його з дитинства привчали до того, що природа не ворог, а друг людині. Тоді б, я впевнена, він пересилив би свій страх і повірив би своєму батькові. І все було б інакше.