Улас Самчук - «український Гомер XX століття»
Улас Самчук — письменник, який завжди відчував свій обов'язок перед українським народом. Перо, яке Бог вложив у його руки, митець використав для доброго, для потрібного. Обставини життя Самчука склалися так, що він ще з юнацьких років опинився на чужині, але письменник ніколи не поривав тісного зв'язку з рідною землею. Він раз і назавжди поставив перед собою завдання бути «літописцем українського простору», щоб слід народу не затерся на землі і національний «дух не розвіявся в часі і просторі».
Уже в перших оповіданнях, які увійшли в збірку «Віднайдений рай», молодий автор вдумливо відтворює світ, а характери своїх героїв показує на тлі соціальних конфліктів. Ці оповідання свідчать, що в літературу прийшов митець, який шукає свій шлях, гартує перо й думки.
Тритомну епопею «Волинь» Улас Самчук написав тоді, коли вже перебував за кордоном. Але він ніколи не поривав тісних зв'язків з Батьківщиною: уважно читав усе, що давали українська література і преса, цікавився подіями, що відбувалися на далекій і тому ще ріднішій землі.
Творча уява митця, власні юнацькі переживання, глибоке осмислення соціальних зрушень того часу дозволили автору «Волині» створити образи героїв, яких тоді ще не знала українська література. Молоде покоління українців ставить перед собою велику мету — вивести Україну в широкий європейський світ, щоб була вона у всесвітній сім'ї вільною серед вільних. Для цього необхідно глибоко освоїти західну цивілізацію, науку, культуру, мистецтво і віддати усі свої знання, всю молодечу силу для добра українського народу.
Але на Батьківщині розгортаються страшні трагічні події 1932—33 р. Голодомор... Про це в Радянському Союзі не писали, не говорили. Мільйони селян в Україні вмирали від голоду в час, коли на шостій частині суші лунав переможний заклик «Жити стало краще, жити стало веселіше!» Увесь світ мовчав. Улас Самчук не був свідком тих подій, та до нього доходили свідчення про страхіття, які коїлися на Україні. Письменник швидше не розумом, а чутливим серцем осягнув усю глибину трагедії рідного народу і першим заговорив про це.
Уже в 1934 році виходить друком роман «Марія», який починається присвятою: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—33». Ці слова звучать прокляттям тим, хто винний у смерті мільйонів людей.На прикладі долі однієї жінки-селянки Марії Улас Самчук з документальною точністю передав трагедію всього українського народу.Роман «Юність Василя Шеремети» був написаний у 1943 році. Цей твір можна назвати документом епохи. На окупованій поляками Волині гімназійна молодь 20-х років шукає правду у несправедливому світі, дискутує на культурні й суспільні теми, виходить на шлях становлення.
Перше повоєнне десятиріччя Улас Самчук присвятив реалізації свого нового великого задуму — трилогії «ОСТ», яка стала літописом «времени лютого». Письменник поставив перед собою високу мету відтворити епохальні події XX сторіччя і появу на історичній сцені українців. Нас не можна заперечити, бо ми в пульсі і ритмі землі, в її космічному круговороті, і вигнати нас звідти нема поки що сили. Улас Самчук жив і творив у трагічні часи нашої історії, був не просто свідком цих подій, а й активним співучасником. Він говорив, що доля судила йому «бачити, чути і переживати більше, ніж можна було сподіватися протягом життя одної людини». Усе те, що письменник бачив, чув і переживав, знайшло своє відображення у творах, які стали Літописом життя нашого народу.
Уже в перших оповіданнях, які увійшли в збірку «Віднайдений рай», молодий автор вдумливо відтворює світ, а характери своїх героїв показує на тлі соціальних конфліктів. Ці оповідання свідчать, що в літературу прийшов митець, який шукає свій шлях, гартує перо й думки.
Тритомну епопею «Волинь» Улас Самчук написав тоді, коли вже перебував за кордоном. Але він ніколи не поривав тісних зв'язків з Батьківщиною: уважно читав усе, що давали українська література і преса, цікавився подіями, що відбувалися на далекій і тому ще ріднішій землі.
Творча уява митця, власні юнацькі переживання, глибоке осмислення соціальних зрушень того часу дозволили автору «Волині» створити образи героїв, яких тоді ще не знала українська література. Молоде покоління українців ставить перед собою велику мету — вивести Україну в широкий європейський світ, щоб була вона у всесвітній сім'ї вільною серед вільних. Для цього необхідно глибоко освоїти західну цивілізацію, науку, культуру, мистецтво і віддати усі свої знання, всю молодечу силу для добра українського народу.
Але на Батьківщині розгортаються страшні трагічні події 1932—33 р. Голодомор... Про це в Радянському Союзі не писали, не говорили. Мільйони селян в Україні вмирали від голоду в час, коли на шостій частині суші лунав переможний заклик «Жити стало краще, жити стало веселіше!» Увесь світ мовчав. Улас Самчук не був свідком тих подій, та до нього доходили свідчення про страхіття, які коїлися на Україні. Письменник швидше не розумом, а чутливим серцем осягнув усю глибину трагедії рідного народу і першим заговорив про це.
Уже в 1934 році виходить друком роман «Марія», який починається присвятою: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932—33». Ці слова звучать прокляттям тим, хто винний у смерті мільйонів людей.На прикладі долі однієї жінки-селянки Марії Улас Самчук з документальною точністю передав трагедію всього українського народу.Роман «Юність Василя Шеремети» був написаний у 1943 році. Цей твір можна назвати документом епохи. На окупованій поляками Волині гімназійна молодь 20-х років шукає правду у несправедливому світі, дискутує на культурні й суспільні теми, виходить на шлях становлення.
Перше повоєнне десятиріччя Улас Самчук присвятив реалізації свого нового великого задуму — трилогії «ОСТ», яка стала літописом «времени лютого». Письменник поставив перед собою високу мету відтворити епохальні події XX сторіччя і появу на історичній сцені українців. Нас не можна заперечити, бо ми в пульсі і ритмі землі, в її космічному круговороті, і вигнати нас звідти нема поки що сили. Улас Самчук жив і творив у трагічні часи нашої історії, був не просто свідком цих подій, а й активним співучасником. Він говорив, що доля судила йому «бачити, чути і переживати більше, ніж можна було сподіватися протягом життя одної людини». Усе те, що письменник бачив, чув і переживав, знайшло своє відображення у творах, які стали Літописом життя нашого народу.
