Алегоричні образи соняшника і сонця у творі І. Драча «Балада про соняшник»
Іван Федорович Драч — поет незвичайний і самобутній, поет-інтелектуал, творчість якого піднеслася на благодатній хвилі зростання громадсько-політичної свідомості людей, демократизації суспільства, загального «потепління» в країні наприкінці 50-х і початку 60-х років. Література в цей час звільнялася від канонів і догм соцреалізму. Молоді поети і письменники і в цей час щастя своєї творчості знаходили в пошуках нових форм, тем та нових ідейних перетворень. Поміж них був і молодий поет Іван Драч. Уже перша його збірка була оцінена як етапна в історії української поезії. Найвагоміший мистецький здобуток раннього Драча — образ сонця.
Перші твори Івана Драча дають підставу говорити про новаторський, нестандартний підхід поета до зображення життя людей. І новаторство це ґрунтується на глибокому пізнанні народної творчості. Однією з найхарактерніших ознак творчості поета є поєднання фантастичного і реального.
Саме таким є його твір «Балада про соняшник». Тема твору, його образна символіка — від народних, дуже давніх, іще язичницьких вірувань про незвичайні перетворення в житті людей і в природі.Ця рання балада поета у піднесено-романтичному дусі описує незвичайне відкриття хлопчика-підлітка: сонце — всемогутнє. Як у будь-якій баладі тут не обійшлось без дива. І це диво сталося з сільським хлопцем-соняшником, у якого «були руки й ноги, було тіло шорстке й зелене». Він бігав наввипередки з вітром, рвав на груші гнилиці, купався коло млина й стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха. Але раптом побачив сонце, велике та яскраве, «що їхало на велосипеді, обминаючи хмари в небі». Це незвичайне фантастичне видиво приводить до великого осяяння — глибокого пізнання та осмислення, здавалося б, таких буденних явищ, як сонце в небі. Тому хлопчик-соняшник і «застиг на роки і на століття в золотому німому заціпенінні: «Дайте покататися, дядьку». І в душі зароджується найчарівніше й найфантастичніше в світі: «Поезіє, сонце моє оранжеве». Цей символ такий всемогутній, що може перетворити людину в рослину і навпаки. Поет стверджує думку, що сонце — символ краси мистецтва, краси народного духу й віри в нев'янучу народну творчість. І відтоді світ стає радіснішим, дорожчим, ріднішим і відчутнішим.
Алегоричні образи сонця і соняшника у баладі вказують на порив до високого творчого злету, що виходить із рідного грунту. Сонце, отже, — це прекрасна, неповторна поезія, а соняшник — поет, що у великому творчому натхненні описує рідну землю, сонце, природу й людей.
«Люблю повертати людину до сонця, мистецтва, в той казковий Храм Сонця», — писав Іван Драч. І ми дуже вдячні йому за оті його золоті промінчики-вірші, які світять нам яскравою чистотою, небуденністю, радістю зустрічі з новим, прекрасним, незвичайним світом поезії.
Поезіє, сонце моє оранжеве!Щомиті якийсь хлопчиськоВідкриває тебе для себе,Щоб стати навіки соняшником.
Перші твори Івана Драча дають підставу говорити про новаторський, нестандартний підхід поета до зображення життя людей. І новаторство це ґрунтується на глибокому пізнанні народної творчості. Однією з найхарактерніших ознак творчості поета є поєднання фантастичного і реального.
Саме таким є його твір «Балада про соняшник». Тема твору, його образна символіка — від народних, дуже давніх, іще язичницьких вірувань про незвичайні перетворення в житті людей і в природі.Ця рання балада поета у піднесено-романтичному дусі описує незвичайне відкриття хлопчика-підлітка: сонце — всемогутнє. Як у будь-якій баладі тут не обійшлось без дива. І це диво сталося з сільським хлопцем-соняшником, у якого «були руки й ноги, було тіло шорстке й зелене». Він бігав наввипередки з вітром, рвав на груші гнилиці, купався коло млина й стрибав на одній нозі, щоб вилити воду з вуха. Але раптом побачив сонце, велике та яскраве, «що їхало на велосипеді, обминаючи хмари в небі». Це незвичайне фантастичне видиво приводить до великого осяяння — глибокого пізнання та осмислення, здавалося б, таких буденних явищ, як сонце в небі. Тому хлопчик-соняшник і «застиг на роки і на століття в золотому німому заціпенінні: «Дайте покататися, дядьку». І в душі зароджується найчарівніше й найфантастичніше в світі: «Поезіє, сонце моє оранжеве». Цей символ такий всемогутній, що може перетворити людину в рослину і навпаки. Поет стверджує думку, що сонце — символ краси мистецтва, краси народного духу й віри в нев'янучу народну творчість. І відтоді світ стає радіснішим, дорожчим, ріднішим і відчутнішим.
Алегоричні образи сонця і соняшника у баладі вказують на порив до високого творчого злету, що виходить із рідного грунту. Сонце, отже, — це прекрасна, неповторна поезія, а соняшник — поет, що у великому творчому натхненні описує рідну землю, сонце, природу й людей.
«Люблю повертати людину до сонця, мистецтва, в той казковий Храм Сонця», — писав Іван Драч. І ми дуже вдячні йому за оті його золоті промінчики-вірші, які світять нам яскравою чистотою, небуденністю, радістю зустрічі з новим, прекрасним, незвичайним світом поезії.
Поезіє, сонце моє оранжеве!Щомиті якийсь хлопчиськоВідкриває тебе для себе,Щоб стати навіки соняшником.