Роль пісні в п'єсі І. П. Котляревського "Наталка Полтавка"

Існує легенда про те, як Бог роздавав кожному народові свої щедроти. Коли начебто все роздав, побачив гарну дівчину, яка скромно стояла в кутку.

—        А ти хто така? — запитав Бог.

—        Українка, — відповіла дівчина і засоромилася.

—        Що ж тобі подарувати? Мабуть, подарую пісню.

З тих часів, кажуть, Україна повниться піснями. Дійсно, в радості і горі, в роботі і відпочинку українці виливають свої почуття через пісню. Радіє Україна — співає, сумує Україна — співає.

Коли ми познайомились з драмою І. П. Котляревського "Наталка Полтавка", то справді ВІДЧУЛИ пісенне мистецтво нашого народу.

Вийшла "Наталка Полтавка" на зорі нової літератури з зеленої, тихої Полтави, від голубоокої Ворскли, та й пішла по всьому білому світу, лунаючи піснями. І довелося їй бути в дорозі не день, не рік, а майже два століття. І скрізь і

завжди її радо вітають.

І. П. Котляревський у 1819 році створив драму-оперу, яка в 2-х діях вмістила 22 пісні.

Недаремно кажуть, що пісня — це душа народу. Захоплює нас Наталка ліризмом і глибиною почуттів:

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.

Віють вітри з далекого XIX століття та обвівають зворушливою вірністю дівочою наші серця.

Вірність та приносить закоханим неповторне щастя. Наталка і пісня. Це радість кохання і туга розлуки, це щастя і сум.

Пісні "Видно шляхи полтавськії...",  "Ой мати, мати! Серце не вважає" передають біль дівчини, розлученої з коханим:

Ой мати, мати! Серце не вважає,

Кого раз полюбить, з тим і умирає...

Взагалі всі пісні п'єси можна поділити на чотири групи: авторські ("Віють вітри...", "Ой я дівчина Полтавка..."), перероблені народні ("Сонце низенько, вечір близенько", "Вітер віє горою..."), перероблені літературні ("Всякому городу нрав и права..."), народні ("Ой, під вишнею, під черешнею", "У сусіда хата біла...").

Якщо уважно вслухаєшся в пісні, то помітиш, що кожна з них виконує своє композиційне навантаження.

Наталка в піснях — це високоморальний образ української дівчини. Пан Возний — духовно обмежений канцелярист, який навіть свої почуття передає як звір-хижак:

Безмірно, ах! Люблю тя дівицю,

Как жадний волк младую ягницю.

Пісні Виборного характеризують людину хитрої вдачі, яка може пристосуватися до різних умов життя.

Пісні Миколи-сироти, хоча і сумні, але сповнені козацької звитяги.

Глибокою задушевністю, теплотою пройняті пісні Петра — коханого Наталки. Ці пісні перегукуються з піснями дівчини, бо теж сповнені щирого почуття, прагнення бути з коханою:

Сонце низенько,

Вечір близенько.

Спішу до тебе.

Лечу до тебе,

Моє серденько!

Таким чином, пісні твору допомагають зрозуміти вдачу і характер героїв, наповнюють твір ліризмом і ніжністю, сумом і радістю, гумором і сатирою.

В умовах життя XIX століття драма-опера стверджувала реальне існування українського народу, красу його душі, яка піснею линула, і несла в собі віру в добро і справедливість.