Ідея незнищенності справжнього кохання, краси, вірності в баладі Шевченка "Тополя"
Що таке кохання і що таке справжнє кохання? А що таке закоханість? Спробуємо відповісти на ці питання, спираючись на баладу Т. Г. Шевченка "Тополя". Нагадаємо її короткий зміст: дівчина покохала козака, якийсь час з ним зустрічалася. Далі він її залишив, обіцяв повернутися. Минуло кілька років, а дівчина все чекає. Мати збирається її видавати за іншого. Дівчина йде до ворожки, та дає їй зілля. Дівчина випиває його і обертається на тополю. Спробуємо знайти в цьому нехитрому сюжеті кохання, красу і вірність.
Почнемо спочатку. Дівчина зустрічається з козаченьком. Ось як це показує Шевченко:
Стануть собі, обіймуться -
Співа соловейко;
Послухають, розійдуться, -
Обоє раденькі...
Для дівчини це перші почуття, перший досвід у коханні. Тому вона віддає коханому усе серце, усю довіру, для неї її милий - ідеал. Дівчина ще не знає (на власному досвіді), що кохання буває гірким, що бувають зради та розчарування.
Минає час радощів і приходить час смутку. Коханий поїхав геть. Що б мала зробити звичайна дівчина за нашою, сучасною, логікою?
Поплакала б кілька днів чи тиждень і знайшла б собі іншого. Але в героїні балади все не так. Життя втрачає для неї сенс. Навіть батьки не відіграють в її житті таку роль, як раніше. ("Без милого батько, мати - / Як чужії люди"). Далі - гірше:
Минув і рік, минув другий -
Козака немає;
Сохне вона як квіточка...
Для дівчини життя без милого стає тягарем. Проте вона ладна чекати на нього все життя. Але тут втручається мати. Вона хоче віддати доньку за заможного літнього чоловіка. І тоді дівчина зважується на ризик. Вона йде до ворожки, розповідає про свою недолю, плаче, говорить, що накладе на себе руки. За цих обставин ворожка дає зілля, яке може допомогти в нелегкій справі. Якщо козак живий, то він неодмінно повернеться, якщо ні - то краше не знати, що буде. Закохана має останній шанс побачити свого милого і зважується прийняти зілля. Але козак не повернувся - і дівчина стала тополею. Одразу виникає питання: чому саме тополя? Відповідь можна знайти у зовнішній схожості дівчини з цим деревом: висока, тоненька, струнка. Тополя саме цим вирізняється серед інших дерев. Так само ці характеристики вважаються ознаками дівочої краси.
Якщо шукати причини трагічної долі головної героїні, то їх принаймні дві. Перша - це тогочасні традиції: дівчина має любити у своєму житті лише одного чоловіка; батьки можуть втручатися у життя дітей, вибираючи за них наречену чи нареченого. Друга причина - це кохання. Наскільки воно справжнє, ми не можемо напевно сказати, адже це вигадана героїня. Але я вважаю, що тут є одна ознака справжності і щирості кохання - це момент перетворення дівчини у тополю. Згадаймо, як починається балада:
По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Уявіть, десь в полі стоїть самотня тополя. Минають роки, а вона все стоїть. Ми знаємо, що це дівчина чекає на свого коханого. Вже минуло багато часу, а вона все ще чекає. Головною ознакою справжнього кохання є довготривалість почуття. У баладі саме так і сталося. Ця тополя, як символ кохання, буде стояти біля дороги вічно і нагадувати людям про романтичну і трагічну історію і про те, яким має бути справжнє кохання.
Почнемо спочатку. Дівчина зустрічається з козаченьком. Ось як це показує Шевченко:
Стануть собі, обіймуться -
Співа соловейко;
Послухають, розійдуться, -
Обоє раденькі...
Для дівчини це перші почуття, перший досвід у коханні. Тому вона віддає коханому усе серце, усю довіру, для неї її милий - ідеал. Дівчина ще не знає (на власному досвіді), що кохання буває гірким, що бувають зради та розчарування.
Минає час радощів і приходить час смутку. Коханий поїхав геть. Що б мала зробити звичайна дівчина за нашою, сучасною, логікою?
Поплакала б кілька днів чи тиждень і знайшла б собі іншого. Але в героїні балади все не так. Життя втрачає для неї сенс. Навіть батьки не відіграють в її житті таку роль, як раніше. ("Без милого батько, мати - / Як чужії люди"). Далі - гірше:
Минув і рік, минув другий -
Козака немає;
Сохне вона як квіточка...
Для дівчини життя без милого стає тягарем. Проте вона ладна чекати на нього все життя. Але тут втручається мати. Вона хоче віддати доньку за заможного літнього чоловіка. І тоді дівчина зважується на ризик. Вона йде до ворожки, розповідає про свою недолю, плаче, говорить, що накладе на себе руки. За цих обставин ворожка дає зілля, яке може допомогти в нелегкій справі. Якщо козак живий, то він неодмінно повернеться, якщо ні - то краше не знати, що буде. Закохана має останній шанс побачити свого милого і зважується прийняти зілля. Але козак не повернувся - і дівчина стала тополею. Одразу виникає питання: чому саме тополя? Відповідь можна знайти у зовнішній схожості дівчини з цим деревом: висока, тоненька, струнка. Тополя саме цим вирізняється серед інших дерев. Так само ці характеристики вважаються ознаками дівочої краси.
Якщо шукати причини трагічної долі головної героїні, то їх принаймні дві. Перша - це тогочасні традиції: дівчина має любити у своєму житті лише одного чоловіка; батьки можуть втручатися у життя дітей, вибираючи за них наречену чи нареченого. Друга причина - це кохання. Наскільки воно справжнє, ми не можемо напевно сказати, адже це вигадана героїня. Але я вважаю, що тут є одна ознака справжності і щирості кохання - це момент перетворення дівчини у тополю. Згадаймо, як починається балада:
По діброві вітер віє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Уявіть, десь в полі стоїть самотня тополя. Минають роки, а вона все стоїть. Ми знаємо, що це дівчина чекає на свого коханого. Вже минуло багато часу, а вона все ще чекає. Головною ознакою справжнього кохання є довготривалість почуття. У баладі саме так і сталося. Ця тополя, як символ кохання, буде стояти біля дороги вічно і нагадувати людям про романтичну і трагічну історію і про те, яким має бути справжнє кохання.
