Герой нашого часу – роман М. Ю. Лермонтова про трагедію неабиякої особистості в умовах «залізного» століття
Мета уроку:
1.Познайомити з історичною обстановкою й умовами, у яких замислювався й створювався роман
2. Показати трагедію покоління 30-х років XIXвека, « епохи безвременья»
3. Розкрити тему, ідею й зміст заголовка роману М. Ю.Лермонтова, показати зв’язок роману з літературною традицією
4.Виховувати в учнів повага до історії Батьківщини, до діянь попередніх поколінь
Тип уроку:
Лекція з елементами бесіди
Устаткування уроку:
1. Комп’ютерна презентація
« Герой нашого часу»- роман М. Ю.Лермонтова
Про трагедію неабиякої особистості в умовах «залізного» століття
2. Текст роману « Герой нашого часу»
План уроку:
1. Епоха «безвременья» ( 30-е роки XIX століття)
2. Міркування поета про історичні долі свого покоління
( « Дума» 1838рік)
3. Зміст заголовка роману « Герой нашого часу»:
А) тема роману;
Б) « Дивний» людина – герой оповідання;
В) ідея роману
4. Композиція роману
Методи навчання:
1)евристичний;
2)проблемний
Епіграф уроку:
Сумно я дивлюся на наше поколенье!
Його прийдешнє – иль порожньо, иль темно,
Меж тим, під тягарем познанья й сомненья,
У бездіяльності зостариться воно
М. Ю. Лермонтов « Дума»
1.Вступне слово вчителя
Звертаючись до портретів М. Ю.Лермонтова на, учитель вимовляє наступні слова:
- « Ока-Врата душі людської», – так уважав поет. Подивитеся на портрети М. Ю.Лермонтова, які визначення ви можете підібрати до вираження очей цієї людини?
- Молодці, а мені здається, що про очі Лермонтова можна сказати його ж словами: « Ока чорні, як у гірської сарни, так і заглядали до вас у душу..».
Який же сум уразив душу поета, що настільки блискуче дебютував? Досить сказати, що в період з 1827 по 1837 роки Лермонтовим було створено понад 300 віршів, близько 20 поем, 6 драм, 1 незакінчений роман у прозі, почато кілька прозаїчних повістей. І за всі ці року, по суті, нічого не надруковано. Вимогливість до себе воістину унікальна. В 1837 році Лермонтов приступився до безпосереднього здійснення задуму роману « Герой нашого часу», що породжував і продовжує породжувати постійні суперечки й дискусії про нього. Одна з найстарших дослідниць творчості Лермонтова Гернштейн е. Г., підбиваючи підсумок своїм багаторічним вишукуванням, дійшла висновку: « Роман Лермонтова – самий загадковий добуток російської літератури…». А може бути, це добре, що суперечки не вмовкають? Можливо, так і мабуть, як припускав ще В. Г.Бєлінський
От і ми з вами приступаємо до знайомства з романом. Хочеться, щоб ви наблизилися до його більше глибокого прочитання й розуміння, відкрили для себе складний і суперечливий мир головного героя Печорина, героя в
« дивно блискучих очах» якого було «щось»
2.Оголошення теми уроку, його цілей, запис епіграфа уроку
3.Лекція з елементами бесіди
Учитель читає висловлення шефа жандармів, начальника 3 відділення Бенкендорфа про Росію 30-х років
Питання до учнів:
- чи Згодні ви із цією думкою? Згадаєте історію, як характеризуються 30-е роки XIXвека? Чому?
( Епоха « безвременья», що наступила слідом за розгромом повстання декабристів.)
Питання до учнів:
- У полеміку із цією офіційною точкою зору вступає Лермонтов. Як ви думаєте, у якому добутку він виразив свою незгоду з точкою зору Бенкендорфа?
( « Дума» 1837 рік)
Учні слухають вірш у виконанні Олега Даля
Питання до учнів:
- Що ж говорить поет про минуле, про родовід нинішнього покоління? Відповідь підтвердите лермонтовскими рядками
- Яке сьогодення цього покоління?
- чи Залишить воно слід? Що очікує його в майбутньому?
- Невже це покоління було загублено для Росії? Як ви думаєте?
( Потрібно згадати, що були Герцен, Лермонтов, Бєлінський)
- Ви праві, спрага дії була властива одиницям, а що очікувало покоління в « початку поприща»?
- Напевно, спроба відповісти на це питання й послужила поштовхом до написання нового роману, задум можна віднести до 1837 року
Учні читають уривок з « Передмови».
Учитель:
-Лермонтов прямо відсилає читача до своїй « Думі» Сильна й обдарована особистість Печорина вписана в епоху « безвременья». Він начебто прийшов у роман зі словами: « И царює в душі якийсь холод таємний, коли вогонь горить у крові» Отже, як ви визначили тему роману?
( Життя й учинки покоління 30-х років XIXвека)
Учитель:
- Героєм свого роману Лермонтов зробив людину неабиякого. Він дивиться на свого героя як на явище виняткове. Спочатку роман був названий « Один з героїв нашого часу». Але ця назва була відкинута, і закріпився інший варіант: « Герой нашого часу». Як ви думаєте, чому? Якої людини можна назвати героєм стосовно до тої історичної ситуації?
( Людини, здатного до дій, до вчинків)
Учитель:
- Уже в першому розділі роману Лермонтов підкреслює одну особливість свого героя. Як характеризує Григорія Олександровича Печорина Максим Максимич у главі « Бела»? Відповідь підтвердите текстом
Учитель:
- Отже, Печорин – « дивний» людина. Дивним називає його Князівна Мери, Вернер. Та й сам герой не раз зізнається у своїх чудностях. Прочитайте його визнання Максимові Максимичу, що дозволяє зрозуміти, чому він охолонув до Беле?
- Згадаєте, з якими «дивними» людьми в російській літературі ми вже зустрічалися?
( Чацкий, Онєгін)
- Ви праві, створюючи образ Печорина, Лермонтов опирався на певну літературну традицію.
У чому чудність цих героїв?
( У своєму розвитку ці герої ступнули далі більшості своїх сучасників)
- Ми бачимо, що « дивний» людина Печорин – людина з неабиякими задатками, т. е йому дане більше, ніж іншим, обмежений рамками
« залізного» століття. Чи зможе він реалізувати себе, знайти своє місце в житті? Як ви думаєте?
Питання кучащимся.
- чи Вдалося йому знайти себе в любові до Беле?
- чи Залишився він з Максимом Максимовичем?
- чи Приніс він щастя Вірі?
- Що він зробив з «гніздом» мирних контрабандистів?
- На що приречено Печорин?
( самітність, нерозуміння)
- Це чи не трагедія для людини? Та яку ж ідею виразив автор у романі?
( учні записують висновок)
Учитель:
- Оборотний увага на те, як композиція роману допомагає авторові розкрити цю ідею. Представте, що вам має бути знайомство із зовсім незнайомим для вас людиною. Із чого ви почнете?
- Будучи проникливим психологом, Лермонтов своє оповідання про Печорине починає зі спогадів про нього Максим Максимича ( « Бела»). Потім про свою випадкову зустріч із героєм розповідає офіцер-оповідач (« Максим Максимич», « Передмова» до « Журналу»). І нарешті, оповідання цілком переходить у руки самого героя ( « Тамань», « Князівна Мери», « Фаталіст»)
Така композиція відбиває «розірваність» життя героя, відсутність у ній єдиного об’єднуючого початку, великої мети.