Вірш Тютчева «Є в осені первісної…» – Тютчев Ф. І

Однієї з головних тем лірики Ф. И. Тютчева є тема природи, у якій поет намагався знайти зразок гармонії миру. Природа в його віршах одушевлений, її стан тотожно стану душі людини

Вірш «Є в осені первісної…» було написано 22 серпня 1857 року по дорозі в Москву, зі свого родового маєтку Овстуг. Перед нами дивно гарна пейзажна замальовка, у якій зображення природи й думка про природу з’єднані воєдино.

Композиція вірша проста, воно складається із трьох строф. У першої – картина початку осіни. Тютчевим уловлена хитка грань переходу від однієї пори року до іншого, коли «весь день коштує як би кришталевий, і променисті вечори…». Чудовий епітет «день кришталевий» коштує наприкінці самого довгого, третього рядка, на нього падає інтонаційний наголос, завдяки чому створюється незвичайна, емоційна картина «осіни первісної».

У другій строфі ми почуваємо легкий смуток ліричного героя:

Де бадьорий серп гуляв і падало колосся,

Тепер вуж порожньо все – простір скрізь… –

А потім ідуть два рядки, що вражають художницьким баченням поета: «Лише павутини тонке волосся блищить на дозвільній борозні».

И в завершальної частини – створюється картина справжньої осені, але ця картина заспокійлива:

И ллється чиста й тепла лазур

На відпочиваюче поле…

Тютчев дорожить кожною мінутою життя природи, адже природа в поета – символ вічності й нескінченності