Рецензія на повість В’ячеслава Кондратьева «Сашка» – Кондратьев В’ячеслав

Автор цієї повісті – колишній фронтовик. Він відкриває нам правду про війну, що пропахнула потім і кров’ю. Дія повести розвертається під Ржевом в 1941 році. Ми перший раз застаємо Сашку, коли вночі він задумав дістати валянки для ротного. Війна є війна, і несе вона тільки смерть. І така війна з перших сторінок повести: «Села, які вони брали, стояли, начебто мертві. Тільки летіли звідти зграї огидно виючих хв, що шелестять снарядів. З живого бачили вони лише танки…» Читаєш і бачиш танки – махини, які прут на маленьких людей, а їм ніде сховатися на білому від снігу поле. Багато про що говорить заведений на передовий порядок: «Ранило: віддай автомат що залишився, а сам бери трехлинейку». І це не іронія автора. Зі спогадів маршала Жукова ми довідаємося, що в період настання під Ржевом установлювалася норма витрати боєприпасів – один – два пострілу в добу на знаряддя у зв’язку з тим, що були величезні втрати й війська перевтомлені й ослаблені

Сашка жалував, що не знав німецького. Він запитав би в полоненого, як у них з годівлею, і скільки сигарет у день одержують, і чому перебоїв з мінами немає. Про своє життя – буття Сашка, зрозуміло, розповідати б не став, похвалятися нема чим. І з їжею було туго, і з боєприпасами. Не було сил ховати хлопців. Навіть собі, живим, не було сил вирити окоп. Ні окопів, ні землянок не було в першої роти, вони тулилися в куренях. Тільки в ротного був маленький блиндажик. Не було сил, не було надії, що завтра сюди не прийде ворог. Усе підкреслювало ненадійність положення. За два місяці з кожних десяти солдатів загинули дев’ять

Сашка викликає симпатію, повагу до себе своєю добротою, співчутливістю, гуманністю. Війна не знеособила, не знебарвила Сашкин характер. Він допитливий і допитливий. На всі події має свою крапку зору

Письменник показує, що душу мирної людини, ставши душею солдата, не втратила нічого від корінних підвалин людської моральності, И не випадково вищою крапкою, кульмінацією повести, стала сцена, коли навіть під погрозою догодити під трибунал Сашка не хоче виконати наказ комбата – розстріляти полоненого німця. Мабуть, саме це зіткнення Сашки з комбатом продиктовано значною мірою не реальністю боїв під Ржевом, а нашими сьогоднішніми переживаннями. Але тим – те й виявилася цікавої повість, що вона обостренно представила те духовне здоров’я, що не дозволяє вбити беззбройного або порушити слово, дане в листівці від імені народу

Сашке не по собі від майже необмеженої влади над іншою людиною, вона зрозумів, який страшної може стати ця влада над життям і смертю. У Сашке є величезне почуття відповідальності за все. Навіть за те, за що відповідати він не міг. Йому соромно перед німцем за никудышную оборону, за хлопців, яких не поховали. Він намагався вести полоненого так, щоб той не бачив наших убитих і не похованих ще бійців, а коли все – таки натикалися вони на них, соромно було Сашке, немов він у чомусь винуватий

Зустрів Сашка на фронті й своїй першій любові – Зину. Але, побачивши її з іншим, іде, не заподіюючи Зине болю зайвими розмовами. Він би по – іншому не міг. Історія Сашки – це історія людини, оказавшегося в самий важкий час у самому важкому місці на самій важкій посаді – солдатської

Книга В. Кондратьева «Сашка» – правдива, щиросердечна, психологічно точна. Вона допомагає читачеві заглянути в себе. Читаючи «Сашку», по – іншому уявляєш собі війну. Правда про неї не забувається