Повний зміст Капелюх чарівника Янссон Т. 1/5

ВСТУП

Перший сніг упав на Муми – Діл хмурим ранком. Він підкрався, густий і безмовний, і за кілька годин вибілив всю долину.

Муми – Троль стояв на ґанку, дивився, як зима сповиває землю у свій білий саван, і думав спокійно: «Увечері ми поринемо в спячку». Адже всі муми – тролі роблять так у листопаді (і, по правді сказати, це дуже розумно, якщо хто не любить холоди й темряви). Він закрив двері, нечутним кроком підійшов до мами й сказав:

– Іде сніг.

– Знаю, – відповіла мама. – Я вже приготувала для вас самі теплі ковдри. Можеш лягти нагорі в західній кімнаті разом зі Сниффом.

– Снифф жахливо хропе, – сказав Муми – Троль. – Можна я ляжу разом зі Снусмумриком?

– Як хочеш, – відповідала Муми – Мама. – Тоді влаштуємо Сниффа в східній.

Муми – Сімейство, всі його друзі й знайомі готувалися до довгої зимового спячке серйозно й докладно.

Муми – Мама накрила стіл на веранді, але в чашці в кожного минулого лише хвойні голки. (Зовсім необхідно, щоб шлунок був набитий хвойними голками, якщо має бути проспати цілих три місяці підряд.) Після обіду (а він здавався вуж зовсім несмачним) всі ледве серйозніше звичайного побажали один одному добраніч, і Муми – Мама веліла всім вичистити зуби. А Муми – Тато обійшов весь будинок, закрив всі двері й ставні й обернув люстру сіткою від комарів, щоб не запилилася. Потім кожний заліз у своє ліжко, улаштував у ній ямку поуютнее, укрився з головою ковдрою й став думати про що – небудь приємному. І тільки Муми – Троль із подихом сказав:

– Яку багато часу ми втрачаємо зрячи!

– Нітрохи! – відгукнувся Снусмумрик. – Нам сняться сни. А коли ми прокинемося, уже буде весна…

– Мм… – промурмотав Муми – Троль, уже поринаючи в похмурий мир сновидінь.

А надворі сипав сніг, дрібно, але густо. Він уже завалив ґанок і важкі шапки свешивался з даху, з лиштв вікон. Весь Муми – Будинок незабаром повинен був перетворитися в суцільний пухкий замет. Одні за іншими переставали цокати годинник – прийшла зима.

ГЛАВА ПЕРША,

у якій розповідається про те, як Муми – Троль, Снусмумрик і Снифф знайшли капелюх Чарівника, як невідомо звідки з’явилися п’ять маленьких хмаринок, а Хемуль обзавівся новим хобби.

Якось весняним ранком, години в чотири, над Муми – Долом пролетіла перша зозуля. Вона сіла на синій дах Муми – Будинку й прокуковала вісім разів – з легкої хрипотцой, зрозуміло, тому що весна була ще на самому початку.

Ну а потім зозуля полетіла далі на схід. Муми – Троль прокинувся й довго лежав, уставясь у стелю й міркуючи, де він. Він проспав сто ночей і сто днів підряд, він був ще овіяний сновидіннями й не хотів розставатися зі сном.

Але, перевернувшись із боку на бік, щоб знайти нове зручне положення, він побачив таке, що сон з його як рукою зняло. Ліжко Снусмумрика була порожня.

Муми – Троль так і підскочив у постелі.

Ну звичайно! Капелюха Снусмумрика теж ніде не видать.

– Це треба ж! – сказав Муми – Троль.

Він підійшов до розкритого вікна й виглянув у двір. Ага, Снусмумрик скористався мотузковими сходами. Муми – Троль перебрався через підвіконня й, обережно переступаючи коротенькими ніжками, спустився по сходам долілиць.

На сирій землі чітко виднілися відбитки ніг Снусмумрика. Вони були заплутані, немов курячий слід, і не було ніякої можливості визначити, куди він направився. Місцями сліди робили довгі стрибки й перехрещувалися між собою. «Це він від радості, – міркував про себе Муми – Троль. – А от отут він перекувырнулся, уже це точно».

Муми – Троль підняв голову й прислухався. Десь далеко Снусмумрик грав на губній гармошці, грав свою саму веселу пісеньку: «Агов, зверятки, зав’яжіть бантиком хвости».

Муми – Троль побіг прямо на музику й унизу в ріки побачив Снусмумрика. Той сидів на поруччях мосту, насунувши на чоло свій старий капелюх, і бовтав над водою ногами.

– Привіт, – сказав Муми – Троль, всідаючись із ним поруч.

– Привіт, привіт, – відгукнувся Снусмумрик, не віднімаючи від губ гармошки.

Сонце тільки що піднялося над верхівками дерев і світило їм прямо в особу. А вони мружилися від його променів, бовтали ногами над блискаючою водою, що біжить, і на серце в них було привільно й безтурботно.

По цій ріці вони не раз відправлялися у великий мир назустріч незвичайним пригодам і в кожній подорожі обзаводилися новими друзями й приводили їх до себе додому, у Муми – Діл. Муми – папа й Муми – Мама приймали всіх незнайомців з непорушним спокоєм – лише ставили нові ліжка так розширювали обідній стіл. Отож і виходило, що в будинку завжди було повно народу й кожний займався чим хотів, анітрошки не піклуючись про завтрашній день. Ну й, зрозуміло, час від часу в будинку траплялися приголомшливі, прямо – таки жахливі речі, але зате вуж на нудьгу ніхто поскаржитися не міг. (Але ж це ніяк робить честь будь – якому будинку.)

Догравши останній рядок своєї весняної пісеньки, Снусмумрик сунув гармошку в кишеню й запитав:

– Снифф прокинувся?

– Навряд чи, – відповів Муми – Троль. – Він завжди прокидається на тиждень пізніше інших.

– Тоді потрібно його розбудити, – рішуче сказав Снусмумрик і зстрибнув з поруччя. – У такий славний денек неодмінно треба придумати що – небудь зовсім незвичайне.

Муми – Троль став під віконцем східної мансарди й, сунувши в рот лабети, дав сигнал по одним них зрозумілій таємній системі: три простих свистки й один довгий. (Це означало: є справу.) Чутно було, що Снифф перестав хропти, але не шелохнулся.

– Ану ж бо ще раз! – сказав Снусмумрик, і вони повторили сигнал з подвоєною силою.

Віконце із тріском розгорнуло.

– Я сплю! – сердито крикнув Снифф.

– Давай до нас, так не гнівайся, – сказав Снусмумрик. – Ми задумали щось зовсім незвичайне.

Снифф навострил пом’яті зі сну вуха й спустився долілиць по мотузковим сходам. (Мабуть, не зайво згадати, що в Муми – Будинку мотузкові сходи були під кожним вікном: адже виходити щораз через ґанок – така мороку!)

День і справді обіцяв бути чудесним. Усюди було повно ще не що зовсім прокинулася від довгої зимової спячки повзучої дрібноти, вона шастала в усі сторони й заново знайомилася один з одним. Одні провітрювали плаття й чистили щіткою вуси, інші будували собі будинку, треті на всі лади готувалися до зустрічі весни. Муми – Троль, Снусмумрик і Снифф раз у раз зупинялися подивитися, як будується будинок, або послухати яку – небудь сварку. (Це часто трапляється в перші дні весни, тому що коли виходиш зі спячки, з ранку нерідко буваєш у дурному настрої.) На галузях дерев сиділи деревні феї, розчісуючи свої довгі волосся, а в снігу, острівцями, що ліпилися з північної сторони стовбурів, прокладали довгі ходи миші й інша дрібнота.

– З новою весною! – сказав один літній вуж. – Як зимовалось?

– Спасибі, нічого, – відповів Муми – Троль. – А вам, братик, добре спалося?

– Відмінно, – відповів вуж. – Кланяйтеся від мене татові й мамі!

Такі от приблизно розмови вели вони із численними особистостями, що попадалися їм по шляху. Але чим вище в гору, тим безлюднее ставало навколо, і під кінець їм лише зрідка зустрічалися клопітливі миші – мами, зайняті весняним збиранням.

– Ой, як неприємно! – сказав Муми – Троль, високо підбираючи лабети на снігу, що тане. – Муми – Тролі не люблять, коли так багато снігу. Це мені мама сказала. – Він пчихнув.

– Послухай – Ка, Муми – тролль, – сказав Снусмумрик. – Є ідея. Що, якщо забратися на саму верхівку гори й скласти там піраміду з каменів? Нехай знають, що ми перші побували на вершині.

– Іде, – сказав Снифф і негайно рушив у дорогу, не бажаючи нікого пропускати поперед себе.

На вершині розгулював весняний вітер і на всі чотири сторони розорювався блакитний обрій. На заході було море, на сході ріка, петляючи, уползала в глиб Пустельних гір, на півночі як весняний килим простиралися дрімучі ліси, а на півдні із труби Муми – Будинку курівся димок – це Муми – Мама варила до сніданку кава. Але Снифф нічого цього не зауважував. Тому що на вершині гори лежав капелюх, точніше кажучи, чорний циліндр.

– Хтось уже побував отут до нас! – сказав він.

Муми – Троль підняв капелюх і став неї розглядати.

– Капелюх що треба, – сказав він. – Може, буде тобі саме впору, Мумрик?

– Ні, ні, – відповів Снусмумрик (він дуже любив свій старий зелений капелюх). – Уж занадто нова!

– А може, вона сподобається татові? – міркував уголос Муми – Троль.

– Захопимо неї із собою, – сказав Снифф. – А тепер я хочу додому. Смерть як хочеться кава. А вам?

– Ще б! – з жаром відгукнулися Муми – Троль і Снусмумрик.

От як вийшло, що вони знайшли капелюх Чарівника й забрали неї із собою, не підозрюючи про те, що тим самим перетворили Муми – Діл в арену всілякого чарівництва й удивительнейших подій.

Коли Муми – Троль, Снусмумрик і Снифф увійшли на веранду, всі вже попили кава й розбрелися хто куди. Один тільки Муми – Тато залишився будинку читати газету.

– Так, так, – сказав він. – Стало бути, і ви теж прокинулися. Дивно порожня сьогодні газета. Струмок прорвав загату й знищив поселення мурах. Жертв не було. А ще о четвертій годині ранку в долину прилетіла перша весняна зозуля й проїхала далі на схід.

– Подивися – Ка, що ми знайшли, – гордо сказав Муми – Троль. – Мировецкий чорний циліндр, саме для тебе.

Муми – Тато оглянув капелюх з усіх боків, а потім примірив перед дзеркалом у вітальні. Капелюх був для нього трішки великувата й важка, але загальне враження було досить значне.

– Мама! – покликав Муми – Троль. – Мабуть – Ка глянь на тата!

Муми – Мама відкрила двері так так і застигла на порозі від подиву.

– Ну як, іде? – запитав Муми – Тато.

– Іде – Те йде, – відповідала Муми – Мама. – У тебе в ній дуже мужній вид. От хіба що трішки великувато.

– А так не краще буде? – запитав Муми – Тато й зрушив капелюх на потилицю.

– Мм… і так нічого, – сказала Муми – Мама, – тільки, мабуть, без капелюха ти виглядаєш набагато солідніше.

Муми – Тато оглянув себе в дзеркалі й попереду й позаду, оглянув з боків і з подихом поклав капелюх на комод.

– Ти права, – сказав він. – Не капелюх красить людину, а людина капелюх.

– Не те добре, що добре, а що до чого йде, – добродушно помітила Муми – Мама. – Їжте побільше яєць, діти, адже ви прожили на хвойних голках целую зиму!

И вона знову пішла на кухню.

– Але адже повинна ж вона на що – небудь придатися! – не вгамовував Снифф. – Такий прекрасний капелюх!

– Використовуємо її замість кошика для паперів, – відповів Муми – Тато й вийшов наверх писати мемуари (більшу книгу про свою бурхливу юність).

Снусмумрик поставив капелюх на підлогу між комодом і кухонними дверима.

– Ну от, тепер у вас додалося обстановки, – сказав він, широко посміхаючись: радість володіння речами була йому зовсім далека. Він цілком обходився старим платтям, що носив з того моменту, коли народився (де і як – невідомо), і єдине, із чим він ніколи не розставався, була губна гармошка.

– Покінчите зі сніданком, підемо провідаємо снорков, – сказав Муми – Троль і, перш ніж вийти в сад, кинув яєчну шкарлупу в новий кошик для паперів, тому що (іноді) він був дуже акуратний мумитролль.

Вітальня спорожніла. А в куті, між комодом і дверима на кухню, залишився капелюх Чарівника з яєчною шкарлупою. І отут трапилося чудо: яєчна шкарлупа початку перетворювати.

Справа в тому, що всяка річ, якщо вона досить довго пролежить у капелюсі Чарівника, перетворюється в щось зовсім інше – і ніколи не можна знати заздалегідь, у що саме. Муми – Татові жахливо повезло, що капелюх йому не підійшла: побудь він у ній трішки подольше – і тільки заступникові всіх тролів і Сниффов відомо, яка доля його очікувала.

Муми – Тато заробив лише легкий головний біль (яка пройшла після обіду). Зате яєчні шкарлупки, що залишилися в капелюсі, помалу почали міняти свій вид. Вони зберегли білий колір, але всі росли й росли в розмірах і стали м’якими й пухкими. Небагато погодя вони цілком заповнили капелюх, а потім з капелюха выпорхнули п’ять маленьких круглих хмаринок. Вони виплили на веранду, м’яко спустилися з ґанку й зависли в повітрі над самою землею. А в капелюсі Чарівника стало порожньо.

– Це треба ж! – сказав Муми – Троль.

– Уж не чи пожежа? – стурбовано запитав Снорк.

Хмаринки нерухомо стояли перед ними й немов чогось чекали.

Фрекен Снорк тихесенько простягнула лапу й поторкала хмаринку, що була до неї ближче.

– Зовсім як вата! – здивовано сказала вона.

Отут усе присунулися ближче й стали обмацувати хмаринки.

– Подушка, та й годі, – сказав Снифф.

Снусмумрик обережно штовхнув одну із хмаринок. Вона пропливла небагато в повітрі й знову застигла на місці.

– Чиї вони? – запитав Снифф. – Як вони потрапили на веранду?

Муми – Троль тільки покачав головою у відповідь.

– Таких чудес із мною ще не витворялося, – сказав він. – Мабуть, треба покликати маму.

– Ні, немає! – заперечила фрекен Снорк. – Досліджуємо їх самі. – Вона пригорнула хмаринку до землі й погладила її лабетами. – Яка мяконькая! – У наступну мить вона вже сиділа на хмаринці й з хихиканням підскакувала на ній.

– А я – те! А я – те! – заволав Снифф і миттю піднявся на іншу хмаринку. – А ну давай!

И тільки він крикнув: «А ну давай!» – як хмаринка піднялася над землею й описала невелику витончену дугу.

– Про господи! – здивовано викликнув Снифф. – Вона рухається!

Отут вуж і всі інші піднялися кожний на свою хмаринку й закричали: «А ну давай! Гоп!»

Хмаринки, немов більші слухняні кролики, ширяли над землею. Ними можна було керувати – це відкриття зробив Снорк. Легкий натиск однією ногою – поворот. Обома ногами – повний уперед. Ледве покачаєш хмаринку – і вона набирає висоту.

Все це було страшно цікаво. Расхрабрившись, вони злітали до верхівок дерев і навіть на дах

Муми – Будинку. А Муми – Троль зупинився на своїй хмаринці перед вікном Муми – Тата й голосно крикнув: «Кукареку!» (Йому просто не спало на думку нічого більше розумного, у такому захваті він був.) Муми – Тато упустив ручку й кинувся до вікна.

– Клянуся моїм хвостом! – вирвалося в нього. – Клянуся моїм хвостом!

Більше він нічого не міг сказати.

– Із цього вийде світова глава для твоїх мемуарів, – сказав Муми – Троль і, підруливши до кухонного вікна, покликав маму. Але Муми – Мама спішно готовила м’ясо з картоплею й луком, і їй було ніколи.

– Що ти ще там придумав, золотко моє? – запитала вона. – Дивися не впади!

А внизу в саду Снорк і Снусмумрик винайшли нову гру. Вони з розгону зіштовхувалися один з одним, і хто звалювався на землю, той програвав.

– Зараз я тобі покаджу! – кричав Снусмумрик, пришпорюючи хмаринку. – А ну пішла!

Але Снорк спритно вильнув убік і підступно напав на нього знизу. Хмаринка Снусмумрика нахилила, і він застромився головою у квіткові клумби, так так, що капелюх наліз йому на ніс.

– Третій раунд! – закричав Снифф – він був суддею й ширяв ледве вище супротивників. – Рахунок два – один! По місцях! Готові? Почали!

– Прокотимося трошечки разом? – запропонував Муми – Троль фрекен Снорк.

– Із задоволенням, – відповіла вона й підрулила до нього. – А куди?

– Давай розшукаємо Хемуля. Те – Те він зачудується!

Вони облетіли всі улюблені місця Хемуля, але його ніде не було.

– Звичайно він ніколи не йде з будинку надовго, – сказала фрекен Снорк. – Востаннє, коли я його бачила, він розбирав свої поштові марки.

– Так адже це було півроку назад, – помітив Муми – Троль.

– Ой, вірно! – відгукнулася фрекен Снорк. – Адже ми ж проспали всю зиму.

– И солодко тобі спалося? – запитав Муми – Троль.

Фрекен Снорк із добірністю перепурхнула через верхівку дерева й, небагато подумавши, відповіла:

– Мені снився страшний сон. Якийсь противний дядько в чорному циліндрі дивився на мене й посміхався.

– Дивно, – сказав Муми – Троль. – И мені т же саме снилося. А що, він був у білих рукавичках?

– От – от, – кивнула фрекен Снорк.

Вони плавно ширяли між деревами, думаючи про свій сон, і раптом побачили Хемуля. Він брів по лісі, заклавши руки за спину й уп’явшись носом у землю. Муми – Троль і фрекен Снорк спланували долілиць, прибудувалися в нього з боків і разом крикнули:

– З добрим ранком!

– Ой! – скрикнув Хемуль. – Ну й злякався ж я! Хіба ви не знаєте, що мені не можна влаштовувати такі сюрпризи? У мене серце в п’яти йде.

– Ах, прости, – сказала фрекен Снорк. – А ти бачиш, на чому ми їдемо?

– Дивина, нічого не скажеш, – відповів Хемуль. – Ну так уже мені не в новинку, що у вас що ні крок – те дивина. А я от захандрив.

– Із чого б це? – співчутливо запитала фрекен Снорк. – Хандрити в такий славний денек!

Хемуль покачав головою.

– Не зрозумієте ви мене.

– Як – небудь постараємося, – сказав Муми – Троль. – Знову втратив яку – небудь помилку?

– Саме ні, – похмуро відповів Хемуль. – У мене все ціло. Усе до єдиної марки. Моя колекція доконана.

– Ну так що ж тоді? – побадьорила його фрекен Снорк.

– Я знав, що ви мене не зрозумієте.

Муми – Троль і фрекен Снорк заклопотано переглянулися. Вони поотстали від Хемуля з поваги до його горя й трималися тепер за. А Хемуль продовжував брести далі. Вони терпляче вичікували, коли він повідає їм свій сум.

И от небагато погодя Хемуль викликнув:

– Немає! Це безглуздо…

А ще небагато погодя сказав:

– До чого всі, всі? Можете використовувати мою колекцію замість туалетного паперу!

– Так що з тобою, Хемуль! – схвильовано викликнула фрекен Снорк. – Ти прямо – таки блюзниш. У тебе найкраща колекція марок на світі!

– У тім – раз у раз! – у розпачі сказав Хемуль. – Вона закінчена! На світі немає жодної марки, ні однієї помилки, який би в мене не було. Ні однієї, ні одинешенькой. Чим же мені тепер зайнятися?

– Я, здається, починаю розуміти, – повільно вимовив Муми – Троль. – Ти перестав бути колекціонером, тепер ти всього – на – всього власник, а це зовсім не так цікаво.

– Так, – з убитим видом підтвердив Хемуль, – зовсім не цікаво.

Він зупинився й повернув до них нахмурена особа.

– Милий Хемуль, – сказала фрекен Снорк і тихенько поплескала його по руці. – Я от що надумала. Чи не почати тобі збирати що – небудь інше, зовсім інше?

– Це ідея, – погодився Хемуль. Але зморшки як і раніше не сходили з його чола: він попросту не міг радуватися після такої серйозної прикрості.

– Ну, скажемо, метелика? – запропонував Муми – Троль.

– Це виключено, – сказав Хемуль, і особа його спохмурніло ще більше. – Метеликів колекціонує мій двоюрідний брат. А я терпіти його не можу.

– Ну а кінозірки? – запитала фрекен Снорк.

Хемуль лише презирливо фиркнув.

– Може бути, коштовності? – з надією запитала фрекен Снорк. – Адже коштовностям ніколи не буде кінця!

– Тьфу! – тільки й сказав Хемуль.

– Ну більше я нічого не можу придумати, – мовила фрекен Снорк.

– Добре, що – небудь ми тобі підберемо, – утішив його Муми – Троль. – Уж мама – те напевно зуміє. Так, до речі, ти не видал Ондатра?

– Він ще спить, – смутно відповів Хемуль. – Він уважає, що нема чого вставати так рано, і, по суті, він правий.

И Хемуль на самоті побрів далі по лісі.

А Муми – Троль і фрекен Снорк піднялися над верхівками дерев і, плавно погойдуючись, поплили в сонячному блиску. При цьому вони не перестаючи думали про те, що б запропонувати Хемулю для колекціонування.

– Може бути, раковини? – сказала фрекен Снорк.

– Або ґудзика від штанів? – сказав Муми – Троль.

Коли вони повернулися додому обідати. Хемуль чекав їх на ґанку. Він весь так і сіяв від радості.

– Ну? – запитав Муми – Троль. – На чому ж ти зупинився?

– Рослини! – викликнув Хемуль. – Займуся ботанікою. Це мене Снорк надоумил. Зберу самий чудовий гербарій на світі!

И він розгорнув підлоги спідниці [Хемуль завжди ходив у плаття, успадкованому від тітки. Підозрюю, що всі хемули ходять у спідницях. Дивно, але факт. (Тут і далі примеч. автора.)] і показав свій перший видобуток. Це була тоненька стеблинка гусячого лука, обліплена грудками землі й листами.

– Gagea lutea, – гордо сказав Хемуль. – Номер перший у колекції. Бездоганний екземпляр.

Він увійшов у будинок і вивалив уміст спідниці на обідній стіл.

– Ступай – Ка в куточок, – сказала Муми – Мама. – Тут буде стояти суп. Ну як, усе в зборі? Ондатр ще спить?

– Без задніх ніг, – висловився Снифф.

– Веселий був сьогодні денек? – запитала Муми – Мама, наповнюючи тарілки.

– Жахливо веселий! – хором відповіло всі Муми – Сімейство.

Коли ранком Муми – Троль пішов випустити хмаринки із дров’яного сараю, їх там не виявилося. І нікому в голову не прийшло, що вони мають яке – небудь відношення до п’яти яєчних шкарлупок, які як ні в чому не бувало знову лежали в капелюсі Чарівника.

ГЛАВА ДРУГА,

у якій розповідається про те, як Муми – Троль перетворився в страховиська й зрештою помстився мурашиному леву, а також про таємничу нічну пригоду Муми – Троля й Снусмумрика.

Якось тихим теплим днем, коли над долиною йшов літній дощ, мешканці Муми – Удома вирішили зіграти в прятки.

Снифф відійшов у кут, закрив лабетами особа й став голосно вважати до десяти. Потім повернувся й почав шукати, спершу у звичайних потайных містечках, а потім у незвичайні.

Муми – Троль сховався під столом на веранді, але на душі в нього був неспокійно: занадто вуж невідповідне місце він вибрав, це факт. Снифф неодмінно підніме скатертину, і тоді він пропав. Муми – Троль запекло шарив очами навколо, і отут його погляд упав на циліндр, що хтось засунув у кут веранди.

Краще й не придумаєш! Снифф нізащо не догадається шукати його під капелюхом. Муми – Троль швидко й безшумно проповз у кут і натягнув на себе капелюх. Вона доходила йому лише до живота, але це нічого. Він присяде, підбере хвіст і стане зовсім невидимий.

Муми – Троль знай собі похихикивал, чуючи, як Снифф одного за іншим відшукує учасників гри. Хемуль, схоже, знову сховався під диван, на краще в нього просто не вистачає уяви. Ну а от тепер усе юрбою бігають по будинку й шукають його, Муми – Троля.

Він усе чекав і чекав, і лише коли його взяло побоювання, що їм набридне шукати, виліз із капелюха, просунув голову у двері й сказав:

– Я тута!

Снифф подивився на нього якимось дивно довгим поглядом, потім з разючою дружелюбністю відповів:

– Я сам тута.

– Це хто такий? – прошептала фрекен Снорк.

Інші лише покачали головами й продовжували пильно розглядати Муми – Троля.

Бедняжка Муми – Троль! У капелюсі Чарівника він перетворився в дуже дивне на вид істота. Усе, що було в нього округлим, стало вузьким, все маленьке – більшим. А сам разючим було те, що тільки він один не бачив, яким він став.

– У як ви все зачудувалися, – сказав Муми – Троль, роблячи невпевнений крок уперед на довгих шатучих ногах. – Вам нізащо не догадатися, де я був!

– А нам і справи ні, – сказав Снорк. – Ну а що ми зачудувалися, так це вірно, отут хто завгодно зачудується, такий у тебе мерзенний вид.

– Чого ви на мене надулися? – жалібно запитав Муми – Троль. – А, зрозуміло, вам занадто довго довелося шукати! Що ж робити тепер?

– По – моєму, насамперед ти повинен представитися, – холодно помітила фрекен Снорк. – Адже ми знати не знаємо, хто ти такий.

Муми – Тролі вп’явся на неї в обоє очей, але отут у нього мигнула думка, що це напевно якась нова гра. Він весело розсміявся й сказав:

– Я королі Каліфорнії!

– А я сестра Снорка, – сказала фрекен Снорк. – От це мої брати.

– А мене кличуть Снифф, – сказав Снифф.

– А я – Снусмумрик, – сказав Снусмумрик.

– Фу, які ви нудотні, – сказав Муми – Троль. – Не могли видумати нічого оригінальніше. Пішли у двір, погода, здається, проясняється.

Він спустився з ґанку, і всі пішли за ним, здивовані й повні недовіри.

– Хто це? – запитав Хемуль, що сидів біля будинку й уважав тичинки в соняшнику.

– Королі Каліфорнії, – нерішуче відповіла фрекен Снорк.

– Він що, буде жити з нами? – запитав Хемуль.

– Це повинен вирішити Муми – Троль, – сказав Снифф. – Розуму не прикладу, куди він запропастился.

– Ні, часом ти й справді буваєш занятный! – розреготався Муми – Троль. – Подумати тільки – ми повинні шукати Муми – Троля!

– А ти з ним знаком? – запитав Снусмумрик.

– Ха – Ха – Ха! – закочувався Муми – Троль. – Знайшов про що запитувати! Дуже навіть знаком, правда – правда!

Здавалося, ще небагато – і він лопне від захвату, так подобалася йому нова гра. Так до того ж він думав, що чудово витримує свою роль.

– Коли ж ти з ним познайомився? – запитала фрекен Снорк.

– Ми народилися одночасно, – відповідав Муми – Троль, не в силах стримати веселощі, що рветься назовні. – Це такий негодник! Його просто не можна пускати в чималий будинок!

– Не смій так говорити про Муми – Троля! – скипіла фрекен Снорк. – Він найкращий троль на світі, і ми все ужасно любимо його!

Муми – Троль не пам’ятав себе від захвату.

– Справді? – сказав він. – Ну а на мій погляд, він сущий розбійник, та й годі!

Фрекен Снорк розревілася.

– А ну вали звідси, – грізно сказав Снорк. – Не те ми тебе так відлупцюємо, що своїх не довідаєшся!

Муми – Троль сторопів.

– Ну, ну, – сказав він. – Адже це всього – на – всього гра. Я страшно радий, що ви так мене любите.

– Ніхто тебе не любить! – пронизливо крикнув Снифф. – Бий його, хлопці! Гнати звідси бридкого короля, нехай знає, як наговорювати на нашого Муми – Троля!

И все скопою накинулися на бедняжку. Він був занадто приголомшений, щоб захищатися, а коли ввійшов у раж, було вже пізно: він лежав аж унизу галдящей купи малі, в усі сторони махавшей руками, лабетами й хвостами.

Отут на ґанок вийшла Муми – Мама.

– Що з вами, діти? – крикнула вона. – Припинити цю же мінуту!

– Даємо прочухан королеві Каліфорнії! – схлипнула фрекен Снорк. – Так йому й треба!

Муми – Троль вибрався з купи малі розсерджений і знесилений.

– Мама! – крикнув він. – Вони перші почали! Троє проти одного – це несправедливо!

– Згодна, – серйозно відповіла Муми – Мама. – Але ти, безсумнівно, роздражнив їх. До речі сказати, хто ти такий, маля?

– Припините цю дурну гру! – крикнув Муми – Троль. – З вами зовсім нецікаво грати! Я Муми – Троль, а от моя мама. Чуєте?

– Ніякий ти не Муми – Троль, – презирливо сказала фрекен Снорк. – У Муми – Троля такі славні маленькі вушка, а в тебе геть які лопушищи!

Муми – Троль у сум’ятті схопився за голову й намацав пару величезних, у складках вух.

– Але адже я ж Муми – Троль! – у розпачі крикнув він. – Невже ви мені не вірите?

– У Муми – Троля такий маленький, акуратненький хвостик, а в тебе хвостище, як щітка для чищення ламп, – сказав Снорк.

На жаль, це було так! Муми – Троль переконався в цьому, обмацавши себе позаду тремтячими лабетами.

– У тебе глазищи немов тарілки, – сказав Снифф. – А в Муми – Троля такі маленькі привітні вічка.

– Цілком правильно, – підтвердив Снусмумрик.

– Ти самозванець, – уклав Хемуль.

– Невже ніхто мені не вірить? – викликнув Муми – Троль. – Ненька, подивися на мене, вуж ти – те повинна довідатися своє Муми – Дитя.

Муми – Мама подивилася в його перелякані очі – тарілки, вона дивилася в них довго й нарешті сказала:

– Так, це Муми – Троль.

И не встигла вона це промовити, як Муми – Троль почав перетворювати. Його ока, вуха й хвіст зменшилися, а ніс і живіт збільшилися. І от уже перед ними коштує Муми – Троль у всій своїй пишноті, такий, якої був.

– Іди ж, я обійму тебе, – сказала Муми – Мама. – Уж мого – те маленького Муми – сына я довідаюся завжди, що б не трапилося.

Небагато погодя в той же день Муми – Троль і Снорк сиділи в одному зі своїх потайных містечок – під кущем жасмину в круглому гроті із зеленого листя, що вкривала їх з усіх боків.

– Так, але адже хтось же тебе зачарував, інакше бути не може, – сказав Снорк.

Муми – Троль негативно покачав головою.

– Я не бачив нічого особливого, – відповів він. – Нічого такого не їв, не вимовляв ніяких небезпечних слів.

– А чи не потрапив ти, случаємо, у зачароване коло? – припустив Снорк.

– Не знаю, – відповів Муми – Троль. – Я увесь час сидів під чорним капелюхом, що у нас замість кошика для паперів.

– У капелюсі? Усередині? – перепитав Снорк, немов осінений здогадом.

– Ну так.

Вони задумалися і якийсь час сиділи мовчачи, потім разом викликнули:

– Все ясно, у ній – раз у раз!

И пильно подивилися один на одного.

– Пішли! – сказав Снорк.

Вони піднялися на веранду й обережно наблизилися до капелюха.

– Дуже навіть звичайний капелюх, – сказав Снорк. – Зрозуміло, якщо не брати до уваги, що циліндр, взагалі – те говорячи, капелюх дуже навіть незвичайна.

– Але як довідатися, що це вона все наробила? – запитав Муми – троль. – Я в її більше не полізу!

– Може, заманимо туди кого – небудь? – запропонував Снорк.

– Але адже це підло! – заперечив Муми – Троль. – Почім знати, а раптом цей хто – небудь уже не перетвориться в самого себе?

– А якщо взяти ворога?

– Гм… – відгукнувся Муми – Тролі. – Кого саме?

– Дикобраза, – сказав Снорк.

Муми – Троль потряс головою.

– Дикобраз занадто великий.

– Ну тоді мурашиного лева.

– Цей підійде, – схвалив Муми – Тролі. – Мурашиний лев затяг раз мою маму в нору й насипав їй в очі піску.

Вони знайшли більшу банку й відправилися до моря: саме там, на піщаному березі, улаштовує свої підступні нори мурашиний лев. Незабаром Снорк знайшов більшу круглу яму й запекло замахав Муми – Тролям.

– Він отут! – прошептав Снорк. – Тільки як ми заманимо його в банку?

– Це я візьму на себе, – пошепки відповів Муми – Троль.

Він взяв банку, закопав її в пісок отвором нагору й голосно сказав:

– Жалюгідні комашки ці мурашині леви.

Після чого зробив Снорку знак, і обоє очікувально вп’ялися в яму. Пісок на її дні заворушився, але ніхто не показувався.

– Просто жалюгідні комашки! – повторив Муми – Троль. – Навіть у пісок вони зариваються годинниками, копуши!

– Так – Те воно так, але… – із сумнівом почав Снорк.

– Так що там! – перебив Муми – Троль, роблячи йому люті знаки вухами. – Просто копуши!

И в та ж мить із ями в піску висунулася грізна голова з випнутими очами.

– Копуши, говориш? – прошипел мурашиний лев. – Так я закопуюся в пісок за три секунди!

– Тоді, може, дяденька лев покаже нам, як це робиться, от ми й повіримо, – вкрадливо вимовив Муми – Троль.

– Я и вас засиплю піском! – сердито сказав мурашиний лев. – И коли ви виявитеся в моїй норі, я вас знімання!

– Будь ласка, не треба! – злякано сказав Снорк. – Краще покажіть нам, як ви вмієте закопуватися задом наперед за три секунди!

– Зробіть це от отут, тоді ми краще побачимо, – сказав Муми – Троль і показав на те місце, де була закопана банка.

– Невже ви думаєте, у мене тільки й турбот, що проробляти фокуси перед усякою малечею? – сказав мурашиний лев, але спокуса показати свою силу й спритність був занадто великий. Презирливо фиркаючи, він вибрався з ями й гордовито запитав: – Ну, де я повинен заритися?

– От отут, – показав Муми – Троль.

Мурашиний лев знизав плечима й устрашающе скуйовдив гриву.

– Так дивитеся ж, крихти – малявки! – крикнув він. – Зараз я піду під землю, а як повернуся, знімання вас! Раз, два, три!

И, обертаючись немов пропелер, мурашиний лев задом наперед пішов у пісок, прямо в банку. Це й справді відбулося за три секунди, а може, ледве швидше – за дві з половиною, тому що лев жахливо розсердився