Балади і думи - перлини української народної творчості
Український фольклор багатий і різноманітний. Він створювався протягом багатьох століть. У фольклорі відображено історію, побут й духовне обличчя українського народу. Народна творчість має в основі розмовну мову, яка має свої особливості, наголоси, інтонації. Думи і балади - яскраві зразки фольклору.
Думи - жанр героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці. В них розповідається про видатні історичні події в Україні, про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників. У думах народ створив образи мужніх, благородних і сильних духом героїв, які заради своєї свободи готові йти на смерть. У багатьох випадках думи створювалися після якихось важливих подій. Виконавці народних дум - це кобзарі та лірники, які ходили містами і селами, співали дум під акомпанемент своїх інструментів. Самі вони називали думи "козацькими піснями", "поважними піснями". Навіть деякі українські письменники перекладали їх іншими мовами, вели дослідження текстів. На формування дум впливали казки, легенди, перекази, давньоруські билини. В умовах постійних тривог, викликаних нашестями загарбників, з'являються думи "Маруся Богуславка", "Самійло Кішка", "Козак Голота".
Але серед українського епосу були думи, які розповідали про родинні стосунки: між батьками і дітьми, братами і сестрами: "Бідна вдова і три сини", "А в неділю-пораненьку...", "Проводи козака". Вони мали неабияку популярність серед слухачів і виконавців.
Балади - ліро-епічні твори з яскравим сюжетом, що мають трагічну або фантастичну розв'язку. Вони були джерелом художньої літератури, із якого черпали мотиви і настрої Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. Мотиви балад були різні: туга за нареченою, вбитий на війні козак, почуття дівчини, з яких насміялися, зле чарівництво та прокльони свекрухи на адресу молодої невістки, зрада і помста. Українські балади-пісні відображають світобачення і уявлення різних поколінь, їх зв'язок з природою: Персонажі балад представлені символами. Син, якого прокляла матір, стає явором, невістка, яку зненавиділа свекруха, - тополею. Дівчина може перетворитися на пташку, а козацька смерть представляється в інших образах: "в головах ворон кряче, а в ніженьках коник плаче", є образи ясного сокола, сизого голуба, сивої зозулі.
Трапляються у баладах казкові мотиви, дуже поширена гіпербола, що стосується фізичної сили героїв.
Однією рукою та тисячу татар поклав, А другою - ще три тисячі.
Дуже популярною баладою серед українців є балада "Ой не ходи, Грицю", її сюжет обігрувався різними поетами, серед яких була Ліна Костенко, Михайло Старицький.
Скільки б не минуло століть, балади і думи не перестануть цікавити нас. Кожен зможе знайти в них щось цікаве. Збирачі фольклору й досі мандрують містами й селами, записують цікаві тексти дум, пісень, балад, прислів'їв і приказок. Дуже радує й те, що в наш час українська сцена, театр, молоді виконавці звертаються до народного епосу, знаходять у ньому щось своє.
Думи - жанр героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці. В них розповідається про видатні історичні події в Україні, про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників. У думах народ створив образи мужніх, благородних і сильних духом героїв, які заради своєї свободи готові йти на смерть. У багатьох випадках думи створювалися після якихось важливих подій. Виконавці народних дум - це кобзарі та лірники, які ходили містами і селами, співали дум під акомпанемент своїх інструментів. Самі вони називали думи "козацькими піснями", "поважними піснями". Навіть деякі українські письменники перекладали їх іншими мовами, вели дослідження текстів. На формування дум впливали казки, легенди, перекази, давньоруські билини. В умовах постійних тривог, викликаних нашестями загарбників, з'являються думи "Маруся Богуславка", "Самійло Кішка", "Козак Голота".
Але серед українського епосу були думи, які розповідали про родинні стосунки: між батьками і дітьми, братами і сестрами: "Бідна вдова і три сини", "А в неділю-пораненьку...", "Проводи козака". Вони мали неабияку популярність серед слухачів і виконавців.
Балади - ліро-епічні твори з яскравим сюжетом, що мають трагічну або фантастичну розв'язку. Вони були джерелом художньої літератури, із якого черпали мотиви і настрої Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. Мотиви балад були різні: туга за нареченою, вбитий на війні козак, почуття дівчини, з яких насміялися, зле чарівництво та прокльони свекрухи на адресу молодої невістки, зрада і помста. Українські балади-пісні відображають світобачення і уявлення різних поколінь, їх зв'язок з природою: Персонажі балад представлені символами. Син, якого прокляла матір, стає явором, невістка, яку зненавиділа свекруха, - тополею. Дівчина може перетворитися на пташку, а козацька смерть представляється в інших образах: "в головах ворон кряче, а в ніженьках коник плаче", є образи ясного сокола, сизого голуба, сивої зозулі.
Трапляються у баладах казкові мотиви, дуже поширена гіпербола, що стосується фізичної сили героїв.
Однією рукою та тисячу татар поклав, А другою - ще три тисячі.
Дуже популярною баладою серед українців є балада "Ой не ходи, Грицю", її сюжет обігрувався різними поетами, серед яких була Ліна Костенко, Михайло Старицький.
Скільки б не минуло століть, балади і думи не перестануть цікавити нас. Кожен зможе знайти в них щось цікаве. Збирачі фольклору й досі мандрують містами й селами, записують цікаві тексти дум, пісень, балад, прислів'їв і приказок. Дуже радує й те, що в наш час українська сцена, театр, молоді виконавці звертаються до народного епосу, знаходять у ньому щось своє.
