Історичні твори Пушкіна («Капітанська дочка», «Борис Годунов») – Пушкін Олександр

Для творчості А. С. Пушкіна характерне звертання до теми історії Росії, що підтверджується більшою кількістю літературних творів як у прозі, так і в поезії, де автор не просто відтворює ті або інші події, але й намагається дати їм свою оцінку з позиції поета й громадянина

Один з перших таких добутків – «Пісня про віщого Олега», написана в 1821 році, у якій дається поетична версія про кончину великого російського князя, що прославився своїми вдалими військовими походами й перемогами над сильними ворогами, зокрема, над Візантією: «Твій щит на вратах Цареграда». Уже тут Пушкін представляє літературно – історичний добуток: на конкретних історичних фактах, подіях і деталях відтворюється автором життя Олега, будується художньо вигаданий сюжет

Тема торжества російської зброї, героїзму російського народу, переможця й визволителя, яскраво й сильно звучить і в добутках, присвячених Вітчизняній війні 1812 року. Як прекрасні рядки сьомої глави «Євгенія Онєгіна», що оспівують подвиг Москви:

Дарма чекав Наполеон, Останнім, щастям упоєний, Москви уклінної Із ключами старого Кремля; Ні, не пішла Москва моя До нього з винної головою.

У рядках вірша «Спогаду в Царському Селі» перед нами встають прославившиеся в боях «перун кагульских берегів» Румянцев, «вождь полунощного прапора» Орлів, Цій же темі присвячений вірш «Бородінська річниця» 1831 року

Однак слава Батьківщини – це не тільки військові перемоги, але й процвітання народу, справедливий політичний пристрій. Після важко пережитого всіма передовими людьми того часу розгрому декабристського повстання 1825 року в Росії наступила епоха реакції. Пушкіна знову звертається до історії, щоб з її допомогою спонукати самодержця до творчої діяльності. Він створює цикл добутків про Петра I. До речі, у цьому виявилися традиції етики й естетики декабристів, які саме із цією метою – на позитивному прикладі показати, як треба управляти державою, – теж часто зверталися у своїй творчості до історичних тем. Пушкіна, приводячи цареві Миколі I приклад Петра I, волає у вірші «Станси»: «Будь… пам’яттю, як він не злісний». Пушкіна бачив в образі Петра I зразкового правителя держави. Він пише в поемі «Полтава»:

Була та неясна пора,

Коли Росія молода,

У бореньях сили напружуючи,

Мужніла з генієм Петра

Схожі думки зустрічаються й у поемі «Мідний вершник», де поет говорить про славне правління Петра, називаючи його «владарем долі», що подняли «Росію дибки» і прорубившим «вікно в Європу».

Драма «Борис Годунов» – у певному змісті новаторський добуток, у якому вже не цар, не одна особистість, який би великої вона не була, а народ показаний рушійною силою історії. Цей добуток з’явився противагою й протиборством з пануючою тоді традицією, нібито історія і її хід залежать від однієї людини, аби тільки йому була дана влада, аби тільки він був «яркою» особистістю; це вже й еволюція в поглядах самого Пушкіна, що «розвінчує» свою же теорію, пов’язану з ім’ям Петра I (хоча це розвінчання починається вже в «Мідному вершнику»). Надалі таке розуміння історії й ролі особистості в ній буде яскраво представлено в романі – епопеї Л. Н. Толстого «Війна й мир».

«Капітанська дочка» – найбільш значний добуток на історичну тематику в Пушкіна по обсязі дослідницької роботи, що проробив автор. «Капітанську дочку» автор написав, працюючи над «Історією Пугачевского бунту» – документальним добутком з масою свідчень, що правдиво характеризують запекле протистояння протиборчих сторін. І все – таки ця повість Пушкіна – художній твір, а не чисто історичний документ, хоча тут автор і намагається на долі вигаданих героїв і пов’язаних з ними подіях розкрити сутність історичного моменту, що дійсно існував у Росії, простежити хід історії і його закономірності, дати своє філософське обґрунтування бунту, життя й історії (як категорії) вцелом.

Оцінюючи значення добутків А. С. Пушкіна для наступного розвитку російської літератури, треба сказати, що він поклав початок традиціям російської історичної прози. Такий різновид переробки історичного матеріалу в наступні періоди російської літератури візьмуть на озброєння Л. Н. Толстой, А. Н. Толстой, М. Шолохов, К. Симонов і інші