Повний зміст Золоті руки Абрамов Ф. А

У контору влетів як вітер, без сонця сонцем освітило.

– Олександр Іванович, мене на весілля в Мурманськ запрошують. Подруга заміж виходить. Відпустиш?

– А як же телята? З телятами – те хто залишиться?

– Маму з пенсії відкличу. Тиждень – Те, думаю, як – небудь витримає.

Отут голова колгоспу, ще якихось півхвилини назад, що вважав сЪебе, заживо погре – бенным (кимсь підмінити Марію, хоча й не відпустити не можна: п’ять років без вихідних ломить!), радісно заулюлюкав:

– Поїдь, поїдь, Марія! Так тільки від нареченого подалі сідай, а то чого доброго з нареченою нерепутает.

Голова говорив від душі. Він завжди любувався Марією й потай заздрив тому, кому дістанеться цей скарб. Красунею, може, і не назвеш і ростом не дуже вийшла, але веселощі, але запалу – на сімох. І робітниця… За свої сорок п’ять років такий не видывал. Три бабенки до її тупцювали на телятнику, і не яке – небудь п’яне дрантя – сімейні. І однаково телята дохнули. А ця прийшла – ще зовсім – зовсім дівчисько, але в перший же день: «Провалюйте! Одна впораюся». І як почала – почала шурувати, таку революцію влаштувала – на телятник стало любо зайти. Марія повернулася через три дні. Похмура. З накрепко підгорнутими губами. – Так ти що, – спробував пожартувати голова, – перепила на весіллі? – Не була я на весіллі, – відрізала Марія й раптом з люттю, зі злістю викинула на стіл свої руки: – Куди я з такими гаками поїду? Щоб люди посміялися? Голова нічого не розумів. – Так чого не розуміти – те? Зайшла на аеродромі в місті в ресторан – перекусити чого, думаю, друга година ще літак на Мурманськ чекати, ну й прибудувалася до одного столика – повно народу: два франти так така фраля нафарбована. Дивлюся, а вони і їсти перестали. – И отут Марія знову зірвалася на лемент: – Грабли мої не сподобалися! Усе розтріснулися, всі червоні, як суки – так із чого ж їм сподобаються? – Марія, Марія… – Всі! Наробилась більше. Шукайте іншу дурку. А я в місто поїду красу на руки наво – дить, манікюри… Заведу, як у цієї кучерявої фрали. – И ти через це… Ти через цих піжонів не поїхала на весілля? – Так як поїдеш – те? Фроська медсестрою працює, наречений офіцер – скільки там буде фарбованих так завитих? А хіба я винувата, що з ранку до ночі й у крижану воду, і в пійло, і гній відгрібаю… Так із чого ж у мене будуть руки? – Марія, Марія… у тебе золоті руки… Найкрасивіші на світі. Їй – богу! – Гарні… Тільки із цією красою в місто не можна здатися. Заспокоїлася небагато Марія лише тоді, коли переступила поріг телятника. У сімдесят п’ять глоток, у сімдесят п’ять зичних труб затрубили телята від радості