Трагічна доля підгірського селянина у творах Франка

Свій твір хочу почати з тих слів, які полонили мою душу і серце. Маю на увазі лист, який надіслали Франку селяни на ювілей у 1913 році. Ось рядки з цього листа: «Великий наш Учителю! Ми, сини хлопського роду, стоїмо нині перед Тобою, щоб зложити свій привіт. Ми, селяни, люди прості, та не вміємо гарними словами висказати всього, що серце чує». Чи може бути ще щось вище за цю оцінку творчості?! Мабуть, ні І. Франко — людина скромна, у відповідь на цього листа писав: «Мої любі браття і сестри. Я не заслужив такої пошани, я всього-на всього був слугою свого народу, був пастухом і, як Мойсей, сорок років виводив народ з пустелі, з темряви на широку, свідому щасливому дорогу».

І. Я. Франко — геній, рівного якому світ не знає. Він має в своєму доробку величезну кількість прозових, поетичних, драматичних творів, Його перу належать твори наукові, політичні, Та ще не до кінця вивчена його творча спадщина. Багатогранна творчість письменника і за своїм тематичним спрямуванням. Темі трагічної долі підгірського селянина Іван Якович присвятив в основному прозові твори, які літературні критики називають енциклопедією життя українського народу.

Велич цієї енциклопедії народного життя стане ще помітнішою, коли ми прочитаємо найчисленніші томи-книги про робітничий клас Галичини, які за місцем дії прийнято називати «бориславським циклом».

«Бориславському циклу» І. Франко віддав кращі роки, повноту енергії й емоцій свого життя. Найкращими серед творів цього циклу є «Boa constraction», «Борислав сміється», оповідання «Ріпник», «Задля празника», «Вівчар», «На роботі» тощо. На бориславську тему письменник написав також ще 3 віршованих твори і 5 статей.

У творах цього циклу реалістично зображена пролетаризація галицького селянства, жах визиску і жах побуту робітників нафтових промислів, капіталістичну конкуренцію і моральну деградацію буржуазної сім’ї, боротьбу робітничого класу проти експлуататорів.

Розглянемо як ілюстративний матеріал оповідання «Добрий заробок». Мізерний клаптик землі, який діставався селянину, не міг прогодувати його. Тому селянин побічно займався іншою роботою. Бідний чоловік Панько, головний герой оповідання, щоб не померти з голоду, в’яже мітовки, а потім, кинувши їх на плечі, несе до міста. Це людина доброї вдачі, працьовита, а живе в справжніх злиднях. Вся сила його пішла на багатих. Він має не так багато років, а вже схожий на діда. Панько — довірлива людина, тому коли панок назвав себе постачальником Цісарських крамниць, повірив у його слова чистосердечно: розкрив панові таємницю, секрети свого виробництва. Замовлення панка він виконує з великою радістю. Але за працьовитість заплачено знущанням.

Хоч Панько і дав себе обдурити, проте це не принижує його в наших очах, а підносить: все трапилось внаслідок його довірливості, чистоти його помислів. Сам чесний і щирий, він не розуміє, як можна дати слово і не дотримати мого, замовити товар і не купити його. Понад тисячу днів І ночей він з жінкою ховається від панів, «мов від татар», аж поки-таки не продали на «літирації» хатину — їх єдину власність. Панько залишився ні з чим. Франко співчутливо говорить про повне розорення і пролетаризацію села. Як у маленькій краплині води віддзеркалюється велике сонце, так і в цьому поодинокому випадку відбилась ціла епоха з життя галицького селянства. Панько і є ота крапля, так співчутливо і любовно зображена Франком, співцем нашого народу.

Дехто з літературних критиків намагався представити Франка «посереднім співцем» горя народного, утішителем принижених і скривджених. Письменник рішуче відкинув нав’язану йому роль, бо не мерзоту життя, а красу його, наполегливе прагнення трудящих до світлого майбутнього намагався показати він. В основі кожного його образка, начерку, оповідання лежав особисто спостережений факт чи документ. Він нічого не вигадував і не нав’язував. Трагічним було Життя — трагічними з елементами оптимізму були його твори.

Свої оповідання і новели Іван Франко називав частками автобіографії. З самої юності він почав збирати матеріал для створення грандіозної картини дійсності або для змалювання образу «суспільності в різних її верствах, у різних змаганнях, працях, заробітках, стражданнях, поривах, ілюзіях, настроях».

Франко любив свій рідний край, його вічнозелені смереки, його невмовкаючу музику бурхливих рік і потічків, могутні гірські вершини. Він гордився своїми предками, які зупинили монгольську навалу, опришками, що мстили панам за народні кривди. Гордився близькими і далекими земляками, які прославили у світі українську науку і культуру, — Юрієм Дрогобичем, Іваном Вишенським, Маркіяном Шашкевичем

Уже ранні Франкові оповідання зігріті гарячим серцем захисника бідноти. Син селянина, «вигодований твердим мужицьким хлібом», І. Франко продовж усієї своєї творчості звертався до важкої долі хлібороба. Це не значить, що письменник не бачив, не переживав його радощів, щасливих днів сівби і сподівань на врожай. Бачив і переживав. Такі Франкові оповідання, як «У кузні», «Історія моєї січкарні» та інші твори відтінені світлими кольорами всього, що приносить радість.

Та здебільшого письменник змушений був показувати темноту, безправ’я тих, хто годував країну, хто був одвічним наймитом на своїй, але чужій — панській чи багацькій — землі, змушений був малювати «контраст між красою природи і мізерією людського життя».

В оповіданнях «Сам собі винен», «Добрий заробок», «Домашній промисел» показано різні сторони життя села Галичини. Письменник бачить велику трагедію життя селянина навіть у звичайних, буденних фактах. Так, сільський староста віддає у заставу до шинкаря кожух селянина, який не мав чим заплатити штрафу («Історія кожуха»). А це єдина зимова одежина для всієї Іванової родини! Без неї нікому не можна ступити кроку в холодну пору: не маючи в що одягнутися, простудився і не пішов до школи Іванів син; без кожуха не міг піти на заробітки й сам Іван. Ось інші приклади. Інспектор накладає на старого Панька такий великий податок за продаж віників, що на сплату його не вистачило грошей від закладу Панькової хати («Добрий заробок»).

За невеликий борг Морткові Шіндеру продають «з молотка» господарство селянина Миколи Прача. «Отак, куме, вже знов одного ґазди не стало в громаді, — гуторили між собою селяни на оборі». Тільки не ґазди, а й самого Миколи не стало: загинув у Карпатах, де сплавляв ліс, залишивши вдовою хвору дружину і сиротами дрібних дітей, «Тільки сердита писана сойка на самітній смереці дразнить: «Сам собі винен!.. « Чи ж таки сам винен, хоч ради більшої плати йшов на ризик, на найнебезпечнішу роботу?

1848 рік приніс селянам Галичини офіційне звільнення від панщини. Але нові порядки не зняли тоді жодної соціальної проблеми: власність на землю, на ліси, податки тощо.

В оповіданні «Ліси і пасовиська» показано зубожіння селян після панщизняної реформи. «Господи боже, що то крику було у нас за ті ліси та пасовиська! Як звивалися пани, як нараджувалися, підплачували інженерів та адвокатів… Вони знали, що хоч цісар дав хлопам волю і скасував панщину, то прецінь як вони не дадуть їм ліси і пасовиська, то хлоп таки мусить або погибати на пні, або до них «прийдіте поклонімося», — а тогда верне знов панщина… »

Іван Франко у своїх оповіданнях постає як великий художник, що знає життя народу, як відповідальний за його долю борець.