Десять рокiв солдатськоi неволi iз царською "забороною писати i малювати" найтрагiчнiша сторiнка життя Т. Шевченка.
Знаючи, що вiн буде покараний, поет продовжує писати й малювати. "Караюсь, мучусь, але не каюсь" таким було його життєве кредо. Криючись вiд стороннього ока, поет пише вiршi, у яких протест проти царського свавiлля, готовнiсть боротися до кiнця.
Провiдними мотивами поезiй перiоду заслання були: сум за рiдним краєм, самотнiсть, боротьба за волю, за звiльнення вiд самодержавства всiх народiв, якi жили в росiйськiй iмперii.
Поезiю перiоду заслання називають ще "невольничою поезiєю" Т. Шевченка. Кожна з цих поезiй народилася з поетовоi печалi, з невимовноi журби i є частиною його серця:
Нудьга i осiнь. Боже милий,
Де ж заховатися менi?
Що дiяти? Уже й гуляю
По цiм Аралу; i пишу
Вiршую нищечком, грiшу.
Однак мотив суму в творчостi цього перiоду це не песимiзм, бо сподiвання
I зборюють журбу, а вiра здолає зневiру. I в цiлому оптимiзм Шевченка-невiльника бере гору над песимiзмом:
Може, ще я подивлюся
На мою Украiну...
Може, ще я подiлюся
Словами-сльозами
З дiбровами зеленими!
Мало того, у багатьох творах, написаних у засланнi, поет гостро критикує царизм.
Поема "Царi" є найкращим тому свiдченням:
Бодай кати iх постинали,
Отих царiв, катiв людських.
Морока з ними, щоб ви знали.
У своiх поезiях того перiоду поет правдиво показує i гнiвно засуджує крiпосникiв, iх безчинства, моральну розбещенiсть. Цей мотив звучить i в поезii "I вирiс я на чужинi", i в поемi "Княжна". Одним iз кращих творiв перiоду заслання є поема "Варнак", де стихiйний протест селян проти панськоi кривди й наруги набуває особливоi сили.
Отже, нi тiлеснi недуги поета (ревматизм, цинга, хвороба очей), нi муштра, яка завдавала великих мук, фiзичних страждань, не могли зломити його духу, його моральноi високостi. А поезii цих рокiв свiдчать про те, що борець за правду не схилив голови перед царем та його слугами. Незважаючи на тяжкi обставини, Т. Шевченко писав поезii, сповненi антикрiпосницьких, антицарських мотивiв, бо завжди i скрiзь поета хвилювала не стiльки своя власна доля, скiльки трагiчна доля простого люду.
Провiдними мотивами поезiй перiоду заслання були: сум за рiдним краєм, самотнiсть, боротьба за волю, за звiльнення вiд самодержавства всiх народiв, якi жили в росiйськiй iмперii.
Поезiю перiоду заслання називають ще "невольничою поезiєю" Т. Шевченка. Кожна з цих поезiй народилася з поетовоi печалi, з невимовноi журби i є частиною його серця:
Нудьга i осiнь. Боже милий,
Де ж заховатися менi?
Що дiяти? Уже й гуляю
По цiм Аралу; i пишу
Вiршую нищечком, грiшу.
Однак мотив суму в творчостi цього перiоду це не песимiзм, бо сподiвання
I зборюють журбу, а вiра здолає зневiру. I в цiлому оптимiзм Шевченка-невiльника бере гору над песимiзмом:
Може, ще я подивлюся
На мою Украiну...
Може, ще я подiлюся
Словами-сльозами
З дiбровами зеленими!
Мало того, у багатьох творах, написаних у засланнi, поет гостро критикує царизм.
Поема "Царi" є найкращим тому свiдченням:
Бодай кати iх постинали,
Отих царiв, катiв людських.
Морока з ними, щоб ви знали.
У своiх поезiях того перiоду поет правдиво показує i гнiвно засуджує крiпосникiв, iх безчинства, моральну розбещенiсть. Цей мотив звучить i в поезii "I вирiс я на чужинi", i в поемi "Княжна". Одним iз кращих творiв перiоду заслання є поема "Варнак", де стихiйний протест селян проти панськоi кривди й наруги набуває особливоi сили.
Отже, нi тiлеснi недуги поета (ревматизм, цинга, хвороба очей), нi муштра, яка завдавала великих мук, фiзичних страждань, не могли зломити його духу, його моральноi високостi. А поезii цих рокiв свiдчать про те, що борець за правду не схилив голови перед царем та його слугами. Незважаючи на тяжкi обставини, Т. Шевченко писав поезii, сповненi антикрiпосницьких, антицарських мотивiв, бо завжди i скрiзь поета хвилювала не стiльки своя власна доля, скiльки трагiчна доля простого люду.
