Відповіді до теми: життя і творчість Г. Косинки

1. Яким був шлях Г. Косинки до письменства?

Григорій Михайлович Косинка (справжнє прізвище — Стрілець) народився 29 (17) листопада 1899 року в селі Щербанівка Обухівського району Київської області в родині малоземельних селян. Вони спробували одного разу поліпши ти своє злиденне життя в далекосхідних краях, але швидко повернулися назад до села і перебивались батьківським підробітком на цукровому заводі в сусідньому селі Григорівні. Майбутній письменник змалку теж підробляв для сім’ї, працюючи в панських економіях. Двокласну школу закінчив у селі Красному Обухівського району, де жив його дід по матері. Заохочував малого Григорія до навчання особливо материн брат, у майбутньому — відомий прозаїк Калістрат Анищенко.

У 14 років Григорій вирушив до Києва на заробітки. Працював чистильником чобіт, канцеляристом і закінчив вечірні курси при гімназії. Брав участь у громадянській війні, сидів три місяці в тюрмі, а протягом 1919-1922 років учився (закінчив три курси) в Київському інституті народної освіти. Перші зарисовки і статтi опублікував 1919 року в газеті «Боротьба»; тут же вміщена була і перша новела письменника «На буряки». 1920 року входив до творчої групи «Гроно», яка видала, альманах із такою ж назвою. Опублікував у ньому три етюди — «Під брамою собо­ру», «Мент», «За земельку». Протягом 1924—1926 років був членом літературного угруповання «Ланка», яке 1926 року перейменувалося на «Марс» (Майстерню ре­волюційного слова). Після ліквідації літературних організацій у 1932 році був позагруповим. Арештований 5 листопада 1934 року, розстріляний після вироку військо­вої колегії Найвищого суду Союзу РСР в м. Києві від 13—15 грудня цього ж року.

Що пов’язувало Г. Косинку з В. Стефапиком?

Тематично творчість Косинки тісно пов’язана з проблемами дореволюційного села. Ідейно-стильове спрямування її розвивалось у дусі традицій модерної укра­їнської новели XIX — початку XX століть, найяскравішим представником якої був Василь Стефаник. Із ним Григорій Косинка підтримував творче листування, одер­жуючи від нього відгуки про свою новелістику і по-батьківськи щирі творчі по­ради. В. Стефаник називав Косинку «своїм сином з Дівич-гори» (назва гори над Дніпром поблизу Києва).

Яка проблематика новел Г. Косинки?

Як талановитий художник, Г. Косинка виступає водночас і «за всіх», і «проти нсіх»; йому болять і рани бідності найбільш окраденого селянина («На буряки»), І месницькі дії заблуканого «бандита-дезертира», та кров переконаного партійця («Десять», «Темна ніч»), і дрімуча безпросвітність декласованих спекулянтів та «вічних» міщан («Місячний сміх», «Троєкутний бій»). Власна стилістика сфор­мувалася у Косинки дуже швидко. Віддавши (на початку творчості) данину імп­ресіоністичним, символістським і романтичним барвам, він уже в другій новелі «В житах» (1926) постав перед читачем як прихильник реалістичного письма стефаниківського типу, в якому поєднались найрізноманітніші форми художнього мислення. Найпослідовніший (як художник-мислитель) Косинка — в утвердженні думки, що революційні перевороти та доба після них — це велика драма народу.

Як критики оцінили творчість Г. Косинки?

Об’єктивність художнього письма і гострота відтворюваних ним конфліктів викликали здивування в середовищі критиків, деякі звинувачували письменника и поетизації ворожих новій дійсності сил, в апологетизації куркульства, бандитиз­му і т. ін. В. Коряк писав, що з новел Косинки не ясно, з ким він і проти кого; Я Савченку здавалось, що з усіх сучасних письменників Косинка «найкривавіший»; О. Слісаренко, ніби між іншим, закинув, що авторові «Політики» все одно, хто кого б’є, а С. Щупак і О. Полторацький кваліфікували Г. Косинку, як кур­кульського агента в радянській літературі. Натомість високу оцінку творам пись­менника давали М. Ірчан, М. Рильський, С. Єфремов та ін. М. Рильський наголо­шував, що новели Косинки, з часом у певну гармонію злившись, дадуть картину революції, а С. Єфремов писав, що Косинку цікавить не просто перебіг револю­ційних подій, а буття народу.

Яка доля незакінченого оповідання Г. Косинки «Фавст»?

З оповіданням «Фавст» вийшла драматична історія: не маючи надії на його опублікування, письменник навіть не завершив його, і воно тривалий час зали­шалося в рукописі. Першу публікацію його здійснив журнал «Український засів», то протягом кількох місяців 1942—1943 років виходив в окупованому німцями Чиркові. Як потрапив рукопис «Фавста» до видавців «Українського засіву», ска­зати важко, оскільки після арешту письменника 1934 року його майно конфіскували. Подібна загадкова доля спіткала, до речі, й ще деякі рукописи Г. Косинки. У закінченому вигляді «Фавст» міг би бути чи не найглибшим твором самого письменника і всієї української новелістики 20-х років. Мотив громадянської війни, до якого тут звернувся Г. Косинка, піднесений ним до рівня світової теми