Рождественська історія

Різдво – це казкова пора. Різдво – це час чудес. Майже з кожним у цей день трапляється щось цікаве. Це може бути й не чудо, але щось чого ти зовсім не очікуєш. От і я не стала виключенням у цей світлий день

Свою різдвяну історію я почну з невеликої передмови, щоб було зрозуміло, чому саме її я вважаю незвичайної. Я дуже люблю тварин. У нас у будинку завжди були кішки, хом’ячки, рибки. Але один раз, коли ми виїхали відпочивати, нам довелося залишити кішку в сусідів. Можливості взяти її із собою не було

Ми все дуже хвилювалися, як вона приживеться в новому будинку і як відреагує на нову (хоча й тимчасову) господарку. Коли через тиждень ми повернулися, то сусідка нам сказала, що буквально через 2 дні після нашого від’їзду, кішка втекла, коли сусідка виходила з будинку й забула закрита за собою двері

Наша відпустка зійшла нанівець. Ми все ужасно розбудувалися, але сподівалися на те, що кішка все – таки повернеться додому. Відпочивали ми влітку: у серпні, із приходом осіни, дощів ми вже навіть перестали сподіватися, що наша улюблениця повернеться додому. Наступив грудень, випав сніг, на вулиці похолодало

Ми все ужасно переживали й сподівалися, що Симу хтось дав притулок, і вона не мерзне на вулиці. Новий рік був усім не на радість. Батьки хотіли подарувати мені іншого кошеняти, але я відмовилася. Навіть улюблені м’які іграшки й нова лялька не змогла підняти мені настрою

И от прийшло Різдво. У цей день ми звичайно завжди ходимо до бабусі на святкову вечерю. У тім році мені довелося туди йти, хоча бажання не було ніякого. Але, коли ми повернулися додому з вечері, то хто б ви думали, чекав нас біля дверей? Це була наша рідна й улюблена Сима. Вона була брудна й худа. У мене зложилося враження, що вона на південь ходила шукати нас, а коли не знайшла, то повернулася додому. Описати нашу радість і подив не можливо. Ми забули про свято, оподарках.

Головним подарунком для нас стало повернення улюбленої кішки. І тільки на наступний ранок мама мені сказала, що це було різдвяне чудо. Ви тільки подумайте, майже півроку вона десь гуляла, і саме в цей день повернулася кнам.

Після цього випадку Сима більше й близько не підходить до вхідним дверям, а ми, коли їдемо на відпочинок, завжди беремо її із собою. Вона, тільки знаючи, що на вулиці буде з нами, погоджується туди вийти без збурювання й завзятості

Чудеса трапляються, а особливо в Різдво. Головне вірити й сподіватися. Мама говорить, що думки матеріалізуються. І тепер я в це вірю