Мій улюблений письменник (твір-розповідь)

Кожне літо я проводжу у бабусі в селі. Воно знаходиться неподалік від Харко­ва, у Чугуївському районі. У бабусі на подвір’ї багато живності. Я допомагаю до­глядати за свійською птицею — гусьми, курми, індиками, приношу свіжої травиці кроликам та козі Маньці.

Одного разу бабуся запропонувала спуститися в приозерну низовину, що за околицею села. Я охоче погодився, тому що передчував щось цікаве. Моя бабуся завжди розповідала щось незвичайне про диких качок, дроздів і взагалі про птахів.

Ми наблизилися до заростей очерету.

— А ось тепер дивись! — пошепки сказала вона. Спочатку я й не зрозумів, куди дивитися і що тут особливого. За заростями очерету — озерна гладінь. І рап­том я побачив групу лебедів. Вони повільно пливли по водяному дзеркалу.

— Це лебідь-шипун, — пояснила бабуся. — Мабуть, найкрасивіший із лебедів, їхні пари облаштовують свої гнізда в очереті. Тут у березні, у великих місцях гніз­дування, які облаштовані у недоступних очеретяних нетрях, і з’являються дуже симпатичні пташенята. Ось вони.

— Де? — витягнув я шию. — Та це ж каченя!

— Приїжджай восени і побачиш, якими вони красенями стануть. Либонь, чи­тав казку Андерсена «Бридке каченя»? — хитро примружила очі бабуся. Я щось непевно відповів. Звичайно, назву казки я чув, а от прочитати, мабуть, не встиг. Бабуся все зрозуміла і запевнила мене, що, коли я візьму у бібліотеці казки Ан­дерсена і прочитаю «Бридке каченя», все зрозумію і з нетерпінням чекатиму зу­стрічі з лебедями восени.

До осінньої подорожі до бабусі я, звичайно, уже знав зміст казок Андерсена, і не тільки «Бридке каченя» прочитав, а ще й «Стійкого олов’яного солдатика», «Снігову королеву», «Русалоньку». В казці «Бридке каченя» я не знайшов опису птахів, яких побачив на власні очі. Молоді лебеді майже не відрізнялися від ро­дичів, лише пір’ячко темно-сіре. А ось дорослі лебеді… Граціозно зігнута шия, яскраво-оранжевий дзьоб, білосніжне оперення, яке, здавалось, випромінює світ­ло. «Ось таким красенем стало і бридке каченя Андерсена», — подумав я.

Дома я сказав бабусі, що хочу щось прочитати про самого Андерсена. Вона шдповіла мені, що це данський письменник, він писав не тільки казки, а й вірші, иоеми, п’єси. У своїх казках він вчив доброти, порядності. Бабуся запропонувала мені взяти у бібліотеці повість російського письменника К. Паустовського «Зо­лота троянда». Розповіді про Андерсена він присвятив розділ, який називається • Нічний диліжанс».

Так я відкрив для себе не тільки Андерсена, а й Паустовського. Я із задоволен­ням почав читати його оповідання і казки.