Короткий зміст Живий Можаев Б
Федору Хомичу Кузькину, прозваному на селі Живим, довелося піти з колгоспу. І адже не останньою людиною в Прудках був Хомич – колгоспний експедитор: те мішки добував для господарства, то діжки, то збрую, то воза. І дружина Авдотья працювала так само невтомно. А заробили за рік шістдесят два кілограми гречки. Як прожити, якщо в тебе п’ятеро дітей?
Важка для Хомича життя в колгоспі почалася із приходом нового голови Михайла Михайловича Гузенкова, до цього чи ледве не всіма районними конторами що успели поруководить: і Потребсоюзом, і Заготскотом, і комбінатом побутового обслуговування, і проч. Не злюбив Гузенков Хомича за гостру мову й незалежний характер і тому на такі роботи його ставив, де справ вище голови, а заробітку – ніякого. Залишалося – іти з колгоспу.
Вільне життя свою Хомич почало косцом по найманню в сусіда. А отут доярки, зайняті по горло на фермі, повалили до нього із замовленнями. Тільки перевів Хомич дух – проживу без колгоспу! – як заявився до нього Спиряк Лійок, працівник ніякий, але через споріднення із бригадиром Пашкой Вороніним, що має в колгоспі силу, і пред’явив Хомичу ультиматум: або береш мене в напарники, зароблене – навпіл, і тоді оформимо тобі косовицю в колгоспі як суспільне навантаження, або, якщо не погодишся, ми з головою оголосимо тебе тунеядцем і під закон підведемо.
Виставив Живий незваного гостя за двері, а наступного дня на косовицю до Хомича приїхав сам Гузенков і відразу ж в усі своє начальницьке горло: «Ти хто, колгоспник або анархіст? Чому на роботу не виходиш?» – «А я з колгоспу пішов». – «Ні, голубчик. Так просто з колгоспу не йдуть. Ми тобі тверде завдання дамо й з усіма потрухами із села викинемо».
До погрози Хомич відніс серйозно – радянські й колгоспні порядки він на своїй шкірі випробував. В 35 – м послали його на дворічні курси молодших юристів. Однак не пройшло й року, як недоучених юристів стали посилати головами в колгоспи. До цього часу Живий уже розумів механікові колгоспного керівництва: той голова гарний, котрий і начальство підкріпить надплановими поставками, і своїх колгоспників нагодує. Але при ненаситності начальства або спритність нелюдську потрібно мати, або без совісті жити. Хомич навідріз відмовився від головування, за що й вилетів з курсів як «схований елемент і саботажник». А в 37 – м інше лихо: на мітингу з нагоди виборів у Верховну Раду невдало пожартував, так ще місцевого начальника, що силою намагався звести його «куди треба», кинув так, що в начальника аж калоші із хромових чобіт послетали. Судила Хомича «трійка». Але Живий і у в’язниці не застряг, в 39 – м написав заяву про бажання піти добровольцем на фінську війну. Справа його переглянули й звільнили. А поки комісії засідали, фінська війна закінчилася. Досита повоевал Хомич на Вітчизняної, залишив на ній три пальці із правої руки, але повернувся з орденом Слави й двома медалями.
…Виключали Хомича з колгоспу в районі, куди викликали повісткою. І головував на засіданні сам предисполкома товариш Мотяков, що визнавав тільки один принцип керівництва: «Рогу ламати будемо!» – і як не намагався урезонити Мотякова секретар райкому партії Дьомін, – все – таки таки осінь 53 – го, інші потрібні методи, – а ухвалили збори виключити Кузькина з колгоспу й обкласти його як одноосібника подвійним податком: у місячний строк здати 1700 рублів, 80 кг м’яса, 150 яєць і дві шкіри. Всі, усе до копієчки віддам, клятвено пообіцяв Хомич, але от шкіру здам тільки одну – дружина може стати проти, щоб я з її для вас, дармоїдів, шкіру здирав.
Повернувшись додому, Хомич продав козу, сховав рушницю й став чекати конфискационную комісію. Ті не забарилися. Під водійством Пашки Вороніна обшарили будинок і, не знайшовши нічого матеріально коштовного, звели знадвору старий велосипед. Хомич же сіл писати заяву в обком партії: «Я виключений з колгоспу за те, що виробив 840 трудоднів і одержав на всю свою ораву із семи чоловік 62 кг гречки. Запитується, як жити?» – а наприкінці додав: «Підходять вибори. Радянський народ радується… А моя родина й голосувати не піде».
Скарга спрацювала. Подарували важливі гості з області. Убогість Кузькиных зробила враження, і знову було засідання в районі, тільки розбиралося вже самоправність Гузенкова й Мотякова. Їм – по догані, а Живому – паспорт вільної людини, матеріальну допомогу, так ще й працевлаштували – сторожем при лісі. Навесні ж, коли скінчилося сторожівство, удалося Хомичу влаштуватися охоронцем і комірником при плотах з лісом. Так що й при будинку, і при роботі виявився Хомич. Колишнє колгоспне начальство зубами скрипіло, випадку чекало. І дочекалося. Один раз піднявся сильний вітер, хвилею стало розгойдувати й тріпати плоти. Ще небагато, і відірве їх від берега, розметає по всій ріці. Потрібний трактор, усього на годину. І Хомич кинувся в правління за допомогою. Не дали трактора. Довелося Хомичу за гроші так за пляшку шукати помічника й тракториста – урятували вони ліс. Коли ж Гузенков заборонив колгоспному магазину продавати Кузькиным хліб, Хомич відбився за допомогою кореспондента. І нарешті, третій удар пішов: правління вирішило відняти в Кузькиных город. Хомич уперся, і тоді оголосили Живого тунеядцем, що захватили колгоспну землю. Улаштували в селі суд. Загрожувало йому висновок. Важко було, але й на суді вивернувся Живий, кмітливість і гостра мова допомогли. А отут і доля розщедрилася – одержав Хомич місце шкіпера на пристані біля свого села. Потекло спокійне й неквапливе літнє життя. Узимку гірше, навігація закінчується, доводилося плести кошика на продаж. Але знову прийшла весна, а з нею й навігація, приступився Хомич до своїх шкіперських обов’язків і от отут довідався, що пристань його скасовують – так нове річкове начальство вирішило. Хомич кинувся до цього нового начальства й у якості оного виявив свого заклятого друга Мотякова, що знову воскрес для керівної роботи.
И знову перед Федором Фомичом Кузькиным устав усе те ж вічне питання: як жити? Він ще не знає, куди піде, чим займеться, але почуває, що не пропаде. Не ті часи, думає він. Не така людина Кузькин, щоб пропасти, думає читач, дочитуючи фінальні рядки повести