«Щастя й радість життя… у правді…» (Чехов) – Горький Максим

Слово «правда» лейтмотивом проходить через всю п’єсу Максима Горького «На дні». Але правда в цьому добутку неоднозначний. З одного боку, це правда вигадана, та, котру люди хотіли б бачити. Уже на початку п’єси ставиться питання: яка ж правда потрібніше людині – істина або мир ілюзій?

У творі Горького конфлікт правд – це конфлікт реального сьогодення не тільки з бажаним майбутнім, але й із загубленим минулим. Ми не знаємо, якими шляхами діючі особи п’єси потрапили в нічліжку, але з їхніх діалогів ми довідаємося, ким вони були і як жили раніше. Деякі з них, такі як Барон і Актор, до того, як опуститися на саме дно, були задоволені своїм життям

Тепер же ніхто й по ім’ю – те їх не називає. Вони постійно марять про своє минуле, щораз по – новому, прикрашаючи свою розповідь. Такі, як Ганна, Настя, Васько Попіл і Кліщ, ніколи кращого життя й не бачили. Вони лише мріють про неї. Сухотна Ганна сподівається на заспокоєння після смерті, тому що при житті вона тільки мучилася, «над кожним шматком хліба тряслася» і «все життя в отрепьях ходила».

Молода Настя, який також нема чого згадати, іде від реальності в уявлюваний мир великої й «чистої любові». Потомствений злодій Васько Попіл мріє покінчити зі своїм минулим і почати життя заново. Робочий Кліщ вірить у те, що чесна праця допоможе йому стати людиною. Герої п’єси шукають опору й порятунок у відході від жорстокої реальності. І підтримку в цьому вони знаходять у мандрівника Луки, що зайшло до них у нічліжку. Для Луки правдою людини є та правда, у яку сама людина хоче вірити. Лука вважає, що віра здатна замінити страшну дійсність, повести від її в мир прекрасних ілюзій

Лука зароджує надію в душі людини, намагається полегшити їхня доля. Умираючій Ганні він вселяє, що є загробне життя, де немає борошн і страждань. Актора запевняє в існуванні безкоштовних лікарень для алкоголіків. Ваську Попелу радить відправитися в Сибір, де можна почати вільне чесне життя. Для кожного Лука знаходить добре слово, до кожного ставиться з пещенням і жалем. Щоб пояснити своє поводження, Лука розповідає притчу про праведну землю: жив одна людина, що вірив в існування праведної землі, а втративши цю віру, повісився

Цією притчею Лука хотів показати рятівну силу віри, що діє на людину як знеболюючі ліки. Але трагедія несбыточности надій відбита в кожному герої. Актор повісився, Попіл догодив у в’язницю, Наташа пропала. Так навіщо ж Лука вселяв у них віру в нездійсненні мрії? Багато років Лука розглядався літературознавцями як негативний персонаж

Вони бачили в ньому «лукавого», спокусника, черствого й байдужого до людей людини. Його так звана рятівна неправда нікого не врятувала, а, навпаки, погубила. До того ж у роки класової боротьби смиренність і рабська покірність перед гнобителями, примирення з ворогом уважалися справжнім злочином. Сьогодні, звичайно, образ Луки прочитується зовсім по – іншому. Але дотепер він залишається єдиним персонажем у п’єсі, що викликає стільки споровши

Головним опонентом Луки в суперечці про правду вважають Сатину, що розуміє Луку: «Він брехав… тільки з жалості до вас». Але Сатин повністю відкидає філософію старця: «Неправда – релігія рабів і хазяїв. Правда – бог вільної людини!» Сатин висловлює загальну думку про людину: «Треба поважати людини! Не жалувати… не принижувати його жалістю… поважати треба!» Він уважає, що людина не повинен миритися з дійсністю, а повинен намагатися змінити її: «Людина вільна. Людина – от правда

Усе в людині, усе для людини. Існує тільки людина, все – таки інше – справа його рук, його мозку. Людина! Це звучить гордо!» Але, незважаючи на такі рішучі заклики, босяки в силу трагічного збігу обставин неспроможні що – небудь змінити у своєму житті. Сам Сатин не придатний до справжньої справи. Він уміє лише бачити правду й показувати її людям

Сам Горький писав про п’єсу: «Основне питання, що я хотів поставити, це – що краще, істина або жаль? Що потрібніше? Потрібно чи доводити жаль до того, щоб користуватися неправдою, як Лука?» Кожне покоління читачів на це відповідало по – різному. Але фактичної відповіді на питання: «Що краще: істина або жаль?» – у п’єсі немає.