Художник повинен почувати вічність, і в той же час бути сучасним» (По одному або декількох добутках російської літератури ХIХ століття) – Інші роботи з російської літератури

«Ти – вічності заручник, у часу в полоні», так сказав про художника чудовий російський поет Б. Л.Пастернак. Дійсно, справжнє мистецтво – це прорив у вічність, воно говорить нам про те, що було, є й буде

У середині ХIХ століття навіть виникла ціла група письменників, прихильників «чистого мистецтва», які вважали, що в справді художньому творі не повинне бути прикмет історичного часу, побуту, опису похмурих сторін життя; його зміст – насолода красою природи, мистецтва, оспівування захвату любові й радості творчості. Таким поетом був Панас Фет. Він уважав, що поезія покликана знімати з людини гне земних страстей, кликати його від земного в «синявий небес», піднімати й окрилятися

Лейтмотивом його лірики є тема польоту: мрії в його віршах «рояться й летять», він почуває в мінуту вдохновенья, як «ростуть і негайно в небо віднесуть» його «розкинуті крила». Свою поезію він називає «ластівкою з молниевидным крилом». Головні її теми – оспівування краси мистецтва, любові й природи. От чому в лірику Фета мир природи гармонічний і гарний, протипоставлений життєвому миру «земної, гнітючої злості». «Природа в нього – точно в перший день утвору: кущі дерев, світла стрічка ріки, солов’їний спокій, що дзюрчить солодко ключ», – відзначав С. Я.Маршак. Поета, що споглядає природу, буквально переповняє радість:

Я прийшов до тебе із привітом

Розповісти, що сонце встало,

Що воно гарячим світлом

По аркушах затріпотіло

Але не випадково чудова поезія Фета серед його сучасників часто сприймалася як беззмістовна, неактуальна, а тому нецікава. Адже в середині ХIХ століття суспільство було поглинено обговоренням насущних проблем, що стояли перед Росією напередодні реформ. З величезним ентузіазмом читалися й обговорювалися ті добутки, у яких письменник відгукувався на злість дня. От чому так популярна була поезія Некрасова, що сміло заявив: «Поетом можеш ти не бути, / Але громадянином бути зобов’язаний». Він дійсно міг сказати: «Я ліру присвятив народу своєму», і – зберіг вірність цій головній темі своєї творчості протягом всього . життя Некрасов ніколи не відмовлявся від ідеї цивільного мистецтва, служіння інтересам народу:

Пускай нам говорить мінлива мода,

Що тема стара страждання народу

И що поезія забути її повинна, –

Не вірте, юнака! Не старіє вона

Він навіть готовий був пожертвувати заради злободенності, гражданственности, актуальності тематики эстетическим досконалістю:

Із твоїм талантом соромно спати;

Ще стыдней у час горя

Вроду долин, небес і моря

И пещення милої оспівувати…

Здавалося б, суперечка цих двох позицій у мистецтві – умовно назвемо їх «фетовской» і «некрасовской» – непримиренний і нерозв’язний. Але час розставляє все на свої місця. Зараз поезія Фета нам здається не менш свіжі й сучасної, чим вірші поетів, що живуть у наші дні. А творчість Некрасова по достоїнству стало оцінюватися як одна з найбільших художніх вершин російської поезії. Адже обоє вони справжні художники слова, а тому здатні «почувати вічність» і разом з тим залишатися сучасними