Мешканці білогірської міцності: хто вони? (по повісті Пушкіна «Капітанська дочка») – Пушкін Олександр

Батько Петруши Гринева, відставний військовий, навряд чи сам догадувався, відправляючи сина на службу в Білогірську міцність, що на його частку випадуть такі недитячі випробування. Про народний бунт, про його “безглуздість і нещадність”, мало ще що було відомо. Але те, що син повинен не “мотати так повесничать” у Петербурзі, а “понюхати пороху” – саме собою розуміло по його поданнях про військову службу. “Служи вірно, кому присягнеш” – такий був його наказ

Невеликий гарнізон, куди направився служити Петро Гринев, стояв удалечині від культурних і політичних центрів Росії. Життя тут текло нудний і одноманітна, комендант міцності, капітан Миронов навчав солдатів премудростям стройової служби, його дружина, Василиса Єгорівна, в усі вникала, хазяюючи в міцності також серйозно, як у своєму будинку. Їхня дочка – Марья Іванівна Миронова, “дівчина років осьмнадцати, круглолиця, рум’яна, зі світло – русявими волоссями, гладко зачесаними за вуха”, була одноліткою Гриневу, і, звичайно ж, він у неї відразу ж закохався. У будинку коменданта Гринева прийняли, як рідного, і від необтяжливості такої служби, а також від закоханості, він навіть почав складати вірші

Своїми літературними досвідами Петруша ділився з Олексієм Швабриным, офіцером, засланим у Білогірську міцність із Петербурга за дуель. Незабаром з’ясувалося, що Швабрин теж закохано в Машу, але одержав відмову. Образившись, він наговорив на Машу Гриневу, у надії на те, що товариш засумнівається в її порядності й перестане за нею доглядати. Але Гринев викликав наклепника на дуель і одержав поранення. Родина коменданта ніжно виходжувала пораненого, а Швабрин затаїв на Гринева ще більшу злість

Один раз цей цілком мирний побут жителів фортеці був порушений: почалася облога міцності бунтівниками під предводительством Пугачова. Сили були явно нерівними й, хоча солдати Миронова стояли на смерть зі своєю єдиною гарматою, Пугачов скорив міцність. От отут і виявився характер мешканців міцності: ні “боягузка” Маша, ні Василиса Єгорівна не погодилися залишити Миронова й укритися в Оренбурзі. Сам капітан, розуміючи, що гарнізон приречений, наказував отстреливаться до кінця, намагався підняти гарнізон в атаку, завдати удару по ворогу. Це – відважний учинок літньої й тихої людини, якщо врахувати, що багато фортець Пугачов взяв без бою. Миронов не визнав самозванця імператором і прийняв смерть, як личить російському офіцерові. Слідом за ним загинула Василиса Єгорівна, перед смертю обізвавши Пугачова бедным каторжником

Маші вдалося вкритися в будинку в попаді, переляканий Швабрин присягнув Пугачову, а Гринев готувався прийняти смерть також безстрашно, як чоловіки Миронови, але раптом лжеимператор його довідався. Гринев теж пам’ятав ту ніч, коли вони із Савельичем, випливаючи на службу в Білогірську міцність потрапили в заметіль і втратили дорогу. Їх привів тоді до постоялого двору казна – звідки, що узялася людина, який вони із Савельичем умовно назвали вожатим. Тоді, до невдоволення дядька, Гринев подарував вожатому заячий кожушок з панського плеча, тому що помітив, як той був легко одягнений. Тепер Пугачов довідався Гринева й на подяку за це його відпустився

Швабрин взяв у полон Марью Іванівну, змушуючи її віддатися йому. Вона зуміла передати лист Гриневу й той ринувся неї виручати. Пугачов знову виявив великодушність і звільнив дівчину. Він не змінив свого рішення й довідавшись, що ця дівчина – дочка непокірливого коменданта Білогірської міцності. Проводжаючи Гринева, він майже зізнався, що є самозванцем і не вірить у щасливий результат своєї витівки

Так закінчилося казавшаяся спочатку безтурботної життя мешканців Білогірської міцності. Звичний хід подій був змінений раптовою її облогою. Екстремальні події розкрили характери її мешканців