Не хочу, щоб старіла мама (твір-роздум)

Я помітила, що у кожної людини своя улюблена пора року.

Багато хто любить весну, дехто — літо. Це зрозуміло. Навесні прокидається природа, щодня стає дедалі тепліше й тепліше. Розбруньковуються дерева, з’яв­ляються перші квіти. Влітку добре відпочивати, купатися, загорати, їздити на море або у село, бути ближче до природи.

Мало хто любить зиму. За що? Я гадаю, за її красу. Так чудово бродити за­сніженим парком або піти до лісу на лижах! А Новий рік! Хіба є такі, хто не лю­бить це свято? У кожній оселі стоїть прикрашена ялинка, і люди роблять одне одному подарунки.

А мені понад усі пори року подобається осінь. Із самого початку — тепла, ласкава і сумна. І потім, коли починається листопад. Восени добре підбивати підсумки, планувати майбутнє. Мені дуже близькі рядки поезії Олександра Сер­гійовича Пушкіна:

Унылая пора! Очей очарованье,

Приятна мне твоя прощальная краса —

счастья добрый вестник,

Солона слеза их и горька…

И воспеты не случайно в песнях

Отчий дом и матери рука.

В. Сосюра

Переді мною фотографія. На ній молода дівчина. Пишне волосся, широко розкриті очі. Поворот голови, уся поза виражають наснагу, бажання щось сказати. Очевидно, перервана цікава розмова або вона побачила щось значне. Мені хочеться повторити поетичне: “Остановись, мгновенье, ты прекрасно!” — тому що на фотографії моя мама. їй 18 років, вона студентка будівельного інституту, а мене ще немає в цьому світі. Через кілька років здійснилася мрія: мама стала архітектором. А потім народилася я. І на багатьох знімках тепер ми всією родиною, удвох з мамою, я одна. Фотографії відбивають плин часу. Миті складаються в роки, коли ми усі проходимо науку великої Материнської Любові.

Швидко і нестримно летить час — уже восьмий клас. Усі ці роки я щодня, щогодини відчувала мамину турботу, її готовність зрозуміти, пробачити, прийти па допомогу. Я знаю, як її засмучують мої невдачі, яку радість приносять успіхи.

Вона хоче, щоб я мала міцні знання і щоб вони стали для мене не просто сумою відомостей, а навчили мислити. Мама намагається прилучити мене до мистецтва, культури. Для неї архітектура не тільки засіб заробітку, це її відрада, захоплення, “застигла музика”. Мама дуже хотіла б бачити мене теж архітектором, але я для себе це питання ще не вирішила. А поки вона багато працює, щоб дати мені гарну освіту.

Чи задумуємося ми, чому всі основні символи життя представлені в образі жінки? Справедливість, правосуддя — жінка з чашами терез, Мудрість — Афіна, Перемога — Ніка. У моїй свідомості мама — це Ніка, що перемогла консерватизм, інертність, власні сумніви й коливання. Вона знайшла в собі сили боротися за гідне життя, не розстаючись з улюбленою справою, не пориваючи з обраною професією.

Напевно, не кожному у родині можуть допомогти з усіх або майже з усіх предметів, а мама може: і важкий приклад з алгебри розв’яже, і в теоремі геометричній розбереться, і як художній шов виконати, знає. Виходить, вона в мене і Ніка, і Афіна.

Цього року була зустріч маминих однокурсників. Скинувши з плечей вантаж років, вони зібралися в рідній аудиторії. “Остановись, мгновенье…”, адже вони прийшли на зустріч зі своєю юністю. На думку однокурсників, моя мама виглядає наймолодшою. Але в будень, коли вона пізно повертається з роботи, я бачу в її очах утому і смуток. А мені так хочеться, щоб вона посміхалася! її посмішка потрібна мені сьогодні, завтра, завжди…

Дитинство — найщасливіша пора. І триватиме вона тим довше, чим довше буде молода мама. Я не хочу, щоб вона старіла. “Нехай завжди буде сонце, нехай завжди буде небо, нехай завжди буде мама…” Тоді і я буду завжди.

Люблю я пышное природы увяданье,

В багрец и в золото одетые леса…

Ні, все ж таки найкраща пора року — це осінь!