Короткий зміст Смерть Тарелкина. Комедія – Жарт у трьох діях Сухово – Кобылин А. В – Частина 1

Тарелкин не одержав від свого начальника Варравина ні гроша – не тільки за справу Муромських, але й за багато наступних справ. Однак жити продовжував на широку ногу.

И от тепер положення його вже не тяжке, а катастрофічне. Незліченні кредитори беруть за горло. Йому не минути звільнення зі служби й боргової в’язниці.

И це в той час, коли він може зірвати з Варравина величезний куш! У нього в руках «вся Варравинская интимнейшая переписка», тобто паперу, що викривають Варравина в хабарництві й інших посадових злочинах, – Тарелкин выкрал їх у начальника.

Але адже Варравин, якому Тарелкин уже натякнув про папери, зітре його в порошок. У всякому разі, допоможе кредиторам негайно засадити його в «сибірку». Як бути? А от як – імітувати власну смерть! З мертвого грошей не візьмеш. А от з Варравина Тарелкин «гроші усладительно, рубль за рублем, куш за кушем потягне», – перечекає годик – інший, а потім, «помістившись у безпечному місці», почне зло й зухвало шантажувати Його Превосходительство!

До того ж і випадок для «смерті» самий підходящий. Тарелкин тільки що – зі цвинтаря. «Поховав кості» свого товариша по квартирі, надвірного радника Сили Силыча Копылова. А він – те, рідний, як прописано в його формулярі (паспорті), «холост. Рідні ні, дітей немає; сімейства не має». Стало бути, ніхто про нього не стурбується, навіть кредитори – боргів теж немає! А формулярчик – те його – от він! у Тарелкина! Інші документи й вещички покійного Сили Силыча – тут, на квартирі. Відмінно! «Покійним» тепер буде Тарелкин, а Копылов «живим»!

Тарелкин гримується під Копылова, шістдесятирічного старого. Виряджається в його одяги. Розстається зі своєю перукою, що він носив постійно, приховуючи плішину. Виймає вставні зуби, горбиться. Приклеює бакенбарди… Не дати не взяти – Копылов!

Так, але тепер потрібно поховати Тарелкина – «улаштувати офіційну безсумнівну смерть». Для цього вже сповіщена про його кончину поліція. Запрошено товаришів по службі на квартиру покійного. Є й покійний. У труні посередині траурно затемненої кімнати лежить ватяна лялька в мундирі Тарелкина. Щоб до неї близько не підходили й особливо в неї не вдивлялися, Тарелкин наказує служниці Мавруше накупити тухлої риби й підкласти її в труну, а коли прийдуть товариші по службі голосити й голосити: тому, мол, так засмердів Тарелкин, що лежить давно, поховати немає грошей. Нехай – Ка вони, негідники, поховають товариша на свій рахунок!

У квартиру, наповнену нестерпним смородом, є чиновники на чолі з Варравиным. Мавруша превосходно грає спектакль. Грає свою роль і сморід, що спонукує товаришів по службі скоріше дати Мавруше гроші на похорони й забратися геть зі сморідної квартири. Усі залишають її з полегшенням.

Один тільки Варравин страшно стурбований: Мавруша (по наущению Тарелкина) дала йому знати, що покійний ховав якісь секретні папери, а де? Бог його знає, поліція прийде описувати майно – знайде. Для Варравина це – смерть! Він повинен знайти ці папери, поки вони не потрапили в руки владі. І тому він знову вертається на квартиру Тарелкина.

Варравин грізно наказує Мавруше показати ці папери покійного. Але своїх листів серед них він, зрозуміло, відшукати не може. Вони за пазухою в Тарелкина, що, посміюючись, ховається тут же, у квартирі, на копыловской половині, відділеною ширмою.

Нарешті заявляється й поліція – квартальний наглядач Расплюев. Так – Так, той самий Расплюев, шахрай і шулер! Тепер він при посаді. Варравин відразу зауважує всі властивості квартального наглядача – і тупу послужливість, і недоумкуватість, і агресивність. Вони йому на руку. Він наказує Расплюеву «опитати» Маврушу на предмет якихось зниклих паперів покійного. Расплюев «опитує» служницю, тикаючи їй у ніс кулаком. Але результату немає.

Варравин у розпачі. Для Тарелкина ж, навпроти, усе складається відмінно. Він уже відкрито розгулює по квартирі під видом Копылова. Уже виносять і труна з його «тілом». І Тарелкин навіть виголошує поминальну промову по «покійному» у присутності Варравина й інших чиновників. Похмуро – комічна феєрія йде на овний хід!

Тарелкин збирає валізи – він поїде з Петербурга в Москву й там буде чекати своєї години. За зборами й застає його Расплюев, що повернувся на квартиру з похорону. Сюди ж набиваються юрбою кредитори, що жадають взяти у зворот боржника. Тарелкин з насолодою їх выпроваживает – боржник почив, а майно описане!

Але от ще один кредитор – якийсь капітан Полутатаринов… Дивно! – такого кредитора не було в Тарелкина… І що він, негідник, плете?! Він нібито позичив покійному золотний годинники. І тепер йому потрібно їх пошукати – скрізь! навіть у паперах… Тарелкин ще не догадується, що кредитор – його хитромудрий шеф, що переодягся в поношену військову шинель, що приклеїла густі вуси, що напнув перуку й зелені окуляри.

Втім, і Варравин не довідається Тарелкина. Заговорюючи зуби Расплюеву й запевняючи мнимого Копылова, що небіжчик був страшенним негідником і шахраєм, він риється в шафах і комодах – шукає свої листи. Тарелкин, забуваючись від образи й злості, із зайвим жаром захищає «покійного». Слово за слово, – розмова обертається скандалом. Капітан Полутатаринов, він же Варравин, раптом зауважує, що Копылов дуже змахує на Тарелкина – не вистачає тільки волосся й зубів. І отут у комоді виявляються перука й зуби Тарелкина!!

За допомогою Расплюева, що зв’язала «небіжчика» рушником, «Полутатаринов» силою водружає на голів «Копылова» перука, вставляє йому зуби… Так це ж – Тарелкин! Безсумнівно! «Полутатаринов» добре його знав! Расплюев думає, що тут має місце випадкова подібність – адже він самоособисто поховав Тарелкина. Однак Варравин, залишаючись для Расплюева капітаном Полутатариновым ( Тарелкин – Те свого шефа вже довідався), радить квартальному наглядачеві «цього суб’єкта не випускати й арешту піддати». Расплюев вивчає копыловский паспорт – він, здається, у порядку.

У цю мінуту з поліцейської частини є підлеглий Расплюева мушкатер Качала з паперами, з яких виявляється, що надвірний радник Сила Силыч Копылов помер. Ба! Расплюев тепер у повній розгубленості, немає – у жаху! Копылов умер… Тарелкин умер… А хто ж тоді цей фантастичний пан, що по паспорті Копылов, а по виду Тарелкин?!

И от отут Варравин, що продовжує відігравати роль доброхотного капітана, бере ситуацію у свої руки. Він вселяє Расплюеву, що перед ним вовкулак, перевертень! Його треба скручувати мотузками, тягти в поліцейську частину й саджати в «секрет», тобто в карцер.

Тепер уже для Варравина все йде як по маслу. Зв’язаний Тарелкин сидить в «секреті». Расплюев воодушевленно доповідає приватному приставові Оху, що «на квартирі померлого Тарелкина й померлого Копылова» він взяв перевертня. Справа серйозне. Приставши поривається доповісти про нього по начальству. Як раптом є Варравин – уже у своєму власному виді. «Вникши» у справу, вона повідомляє, що воно архісерйозне – «надприродне». За його розслідування напевно будуть дані чини й ордена! А якщо доповісти начальству, воно спустить свій слідчого – всі почесті дістануться чужинцеві. Краще розкручувати справа самим. Перевертня ж для якнайшвидшого розкручування справи варто катувати спрагою, зовсім не давати йому води: від цього перевертні не вмирають, а тільки приходять в «сильне томління».

Стараннями Варравина головним слідчим у справі про оборотничестве призначається Расплюев. Допомагає йому Ох, мушкатеры Качала й Хитала.

И справа розкручується на повну котушку!

Заарештовується, б’є, допитується, сажается в «секретну» або обкладається даниною всякий, хто попадається під руку – від двірника й пралі до купця й поміщика, У страху перед слідчими свідки дають будь – які необхідні показання. Та і як не давати! Справа – Те адже вже не просто «надприродне». Справа – державної важливості! Головний перевертень, змучений спрагою, щиросердно показує, що перевертнів – «ціла партія». Його спільники – «весь Петербург і вся Москва». Так що там! Расплюев «такої думки», що оборотничеству піддано «всю нашу батьківщину». А тому «варто ухвалити правилом: усякого піддавати арешту», усякого «підозрювати» і «вистачати»!! «Все наше! – регочучи, волають Расплюев і Ох. – Всю Росію зажадаємо».

Але потрібно, по суті, один тільки Тарелкин. Коли «перевертень» від катування спрагою доходить уже до передсмертного «томління», є Варравин. Допит тепер веде він.

Він наказує Качале принести в «секретну» стаканчик проточної води й, тримаючи його перед очами підслідного, смачно розхвалює вміст – ах, до чого ж гарна водица! Тарелкин може випити її прямо зараз! Але тільки в тому випадку, якщо поверне Варравину його секретні папери. Тарелкин їх віддає. Справа зроблена. Чиновник знову всіх обіграв. Тарелкину залишається тільки благати Варравина видати йому хоча б паспорт Копылова – жити – те без паспорта неможливо! Одержавши формуляр і атестати Копылова, Тарелкин дякує начальникові – «батька рідного» – за милість і вбирається геть.