Соціальні і філософські джерела бунту Раскольникова (за романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара»)

Одна з, основних тем творчості Ф. Достоєвського — тема взаємин людини й ідеї. У більшості його романів є персонажі, одержимі якою-небудь ідеєю, що жи­вуть тільки нею, що підкоряють їй усі дії й у результаті руйнують і своє життя, І життя інших людей.

Роман «Злочин і кара» буй задуманий автором ще на каторзі. Тоді він називав­ся «П’яненькі», але поступово задум змінювався. І новий роман «Злочин і кара» став «психологічним звітом про один злочин». Але йдеться не про звичайне убив­ство, а про ідеологічне, виконане злочинцем-мислителем.

Але хіба Родіон Раскольников, бідний студент, — злочинець, убивця? Що штовхнуло його на злочин? Тяжкий стан на межі убогості, хвороба або винайдена ним самим теорія про «обраних» і «звичайних» людей? Що було раніше?

Автор роману намагається досліджувати соціальні і філософські джерела зло­чину Раскольникова.

Розумний, гордий, повний усвідомлення власної гідності, Родіон Раскольни­ков виключений з університету, тому що йому не було чим платити за своє на­вчання. Живе він у крайній бідності, страждає від голоду і нужди, від принижень, що відчуває і він сам, і його мати, і сестра Дуня. Він бачить навколо тільки бруд, убогість, пороки. Він намагається допомогти Мармеладову, але марно; хоче допо­могти Соні, своїй сестрі Дуні — однак вони залишаються «приниженими й упо­слідженими». Раскольников змушений закласти деякі свої речі, щоб не вмерти з голоду.

Він відчуває себе нікому не потрібним, знедоленим серед багатих особняків і ошатної публіки. Задавлений убогістю і несправедливістю, він приходить до дум­ки про вбивство лихварки Альони Іванівни. Злочин цей має, так би мовити, тео­ретичне обгрунтування. Убивство старої — не просто банальне вбивство, а вбив­ство «по совісті».

Ще до злочину він пише і публікує статтю, у якій викладає теорію про те, що всі люди поділяються на «звичайних» і «незвичайних, як Наполеон». Незвичай­ні мають право задля блага людей переступити закон. Раскольников довго міркує про свою власну роль: «звичайна» він людина — «тварина тремтяча» чи «право має». І вирішив довести на ділі, що він «право має вчинити злочин по совісті», стати владарем світу.

Родіон Раскольников думав убити стару-лихварку, цю «нікчемну істоту», і вря­тувати від убогості себе і своїх близьких. Але він забув головне: ніхто не давав йому права позбавляти життя іншу людину. І все-таки, скоївши злочин, Расколь­ников не зміг переступити через себе, через свою совість. «Я не. стару вбив… я себе вбив», — скаже він.

Ф. Достоєвський спростовує теорію Раскольникова: логічне спростування представив Порфирій Петрович, а моральне — «вічна» Соня Мармеладова.

Ставлення до Раскольникова в Достоєвського складне, але вирок письменни­ка нещадний — права на злочин не має ніхто! Показуючи нелюдськість буржуаз­ного суспільства, Достоєвський усе-таки не в ньому бачить причину злочину сво­го героя. Причина — у самому Раскольникову. І перш ніж змінювати суспільство, треба змінитися самому.