Аналіз вірша Тютчева «Silentium» – Тютчев Ф. І

Вірш найбільше яскраво ілюструє зміни у творчому світогляді поета у зв’язку з переломними подіями європейської історії початку 30 – х років XIX століття – відходом ери романтизму й торжеством буржуазно – прагматичної епохи. Романтична атмосфера – джерело поетичного натхнення Тютчева – була зруйнована хаосом Липневої буржуазної революції

Ми бачимо, що ліричний герой поета не може розстатися з миром «безмовних, світлих і прекрасних» тіней минулого, романтичним миром гармонії. Тому він дає своєрідний «обітницю мовчання», символічно тікаючи від зовнішнього суєтного миру, «зовнішнього шуму», ховається у своїх внутрішніх переживаннях у спробі зберегти цілісність душі

Зрівняємо також втілення цієї романтичної ідеї у віршах Тютчева «Душу моя – Елізіум тіней…» і «Сон на море»: мотив мовчання доповнюється й підсилюється в них образом тіней «безмовним, світлим і прекрасних» і мотивом «хворобливо – яскравого, чарівно – німого» сну як символічними відбиттями внутрішнього, схованого від повсякденної суєти духовного миру героя

У перших двох частинах вірша образно позначені щирі, коштовні для тютчевского героя джерела натхнення, духовної сили, «таємничо – чарівних дум»: це нічні зірки (вищий, божественний образ) і водні ключі (земний, природний образ). Таким чином, людина, по Тютчеву, повинен відчувати свою причетність як до земного, так і до небесного. Його внутрішній спокій – результат гармонії із Природою й Богом. Внутрішній мир, життя душі – це особистий Всесвіт людини, його власний мікрокосмос. Не випадково «почуття й мрії» рівняються тут із сонцем: подібно йому, вони «встають і заходять» в «щиросердечній глибині».

Ліричний герой займає уединенно – споглядальну позицію, що передається дієсловами – закликами абстрактно – символічного значення («любуйся», «харчуйся», «слухай») і підсилюється троєкратним повтором «мовчи», що звучить майже як містичне заклинання, що як би ототожнює «присвяченого» читача з тютчевским героєм

Саме поняття «мовчання» у цьому вірші здобуває розширювальний символічний зміст. Не випадково воно повторюється тричі, замикаючи кожну зі строф (эпифора).

По – перше, його варто розглядати як поетичний заклик до читача зберігати таємницю рухів душі, загадкову повноту невисловленої думки («Мовчи, ховайся й тай // И почуття й мрії свої…»).

По – друге, «silentium» можна розуміти як змушену «німоту» поета, його символічний протест проти вульгарності «зовнішнього шуму», миру повсякденної свідомості

По – третє, тютчевское «мовчання» – своєрідний варіант втілення романтичного мотиву самітності, ідеї неможливості щирого й абсолютного взаєморозуміння між людьми («Іншому як зрозуміти тебе?»).

Нарешті, ще одне значення поняття «silentium» – це безсилля слова для передачі внутрішніх рухів душі, складних людських почуттів і переживань («Думка виречена є неправда»).

Сукупність цих значень Дм. Мережковский («Дві таємниці російської поезії: Некрасов і Тютчев») дуже образно й точно визначив як «словобоязнь» і «релігія мовчання». Мотиви «словесної таємниці» і «язикового безсилля» послідовно розвиваються й по – різному варіюються в російській класичній Літературі, зокрема, – у лірику А. А. Фета (порівн. «Як бідна наша мова!..», «Людські так брутальні слова…»).