Внесок Ломоносова в російську мову й літературу – ломиносів Михайло
Михайло Васильович Ломоносов являє собою воістину енциклопедиста епохи Відродження. І, звичайно, у рамках літератури, ми залишаємо за кадром розмова про Ломоносое – великого російського натураліста – фізику й хіміку, практиці досліднику, що відтворював у Росії флорентійську мозаїку,, що разом зі своїм однокашником Виноградовим відкрив секрет порцеляни й разом вони були засновниками порцелянового заводу під Петербургом і багато чого інше
Але нам, всім тим, хто говорить російською мовою, хто читає й шанує російську літературу, незвичайно доріг величезний внесок Ломоносова в розвиток Російської мови й літератури
Перші поетичні твори Ломоносова були прислані їм ще через границю, при “Звітах” в академію наук: французький переклад у віршах “Оди Фенелона” і оригінальна “Ода на узяття Хотина” (1739). У сутності цим починалася нова Російська література, з новими розмірами вірша, з новою мовою, почасти й з новим змістом
Славу поета Ломоносов здобуває лише після повернення своєму через границю; оди його із цього часу швидко треба одна за інший, одночасно з обов’язковими для нього перекладами російською мовою різних “вітань”, що писалися по – німецькому академіком Штелиноле.
Щирим поетом Ломоносов був у тих випадках, коли у віршах стосувався “люб’язної батьківщини”. Це й надавало в його очах ціну його поетичним добуткам, підвищувало їх над “бедным рифмичеством”.
Поезія Ломоносова стояла цілком на ґрунті горезвісного псевдокласицизму. З останнім Ломоносов познайомився в Німеччині як з теорією, що панувала тоді всюди в Європі. Цю теорію Ломоносов увів і в нарождавшуюся росіянку літературу, де вона потім і панувала в усі продовження вісімнадцятого століття
Ломоносов у сфері російської поезії є, головним чином, чисто формальним реформатором: перетворювачем літературної мови й вірша, введшим нові літературні форми. Він цілком усвідомив, що Література не може йти вперед без формальної правильності в мові й вірші, без літературних форм. А тому сюди були спрямовані чисто вчені праці Ломоносова, що ставляться до області російської літературної мови й російського віршування
Найважливішими його працями цього роду були: “Російська граматика”, “Міркування про користь книги церковної в російській мові” і “Лист про правила російського віршування”, або “Міркування про нашу версифікацію”. До вивчення російської граматики Ломоносов уперше застосував строгі наукові прийоми, уперше виразно й точно намітивши відношення російської літературної мови до мови церковнослов’янському, з одного боку, і до мови живого, усного мовлення, з іншої. Цим він поклав початок тому перетворенню російської літературної мови, що круто повернуло його на нову дорогу й забезпечило його подальший розвиток
Вивчаючи живийий російський мова, Ломоносов вся розмаїтість російських прислівників і говорів звела до трьох груп або прислівників, “діалектам”:
1) Московське;
2) Північне або приморське;
3) Українське або малороссийское.
Ломоносов намітив і три відтінки або “штилю” у мові: “високий”, “середній” і “низький”. Введення “штилів” почасти було практично необхідно. Наша новітня орфографія в найбільш істотних рисах створена Ломоносовим. Розвиваючи, зовсім самостійно, думка Тредьяковского про тонічне віршування, Ломоносов вніс у цю справу поетичне дарування, якого зовсім був позбавлений Тредьяковский.
Особі своє приховує день;
Поля покрила похмура ніч;
Зійшла на гори чорна тінь;
Промені від нас схилилися ладь;
Відкрилася безодня, зірок повна;
Зіркам числа ні, безодні дна
Уривок з “Вечірнього міркування про Божу величність при нагоді великого північного сяйва”, 1743 р. – М. В.Ломоносова
