Повний зміст Вся влада – мені Аверченко А. Т

Уже кілька днів підряд я ходив як неприкаяний, і увесь час не міг зрозуміти, що із мною робиться…

– Що з тобою таке? – запитували друзі.

– И сам не розумію що. Чогось мені хочеться, а чого й сам не знаю.

– Може бути, ти женитися захотів?

– Фи, яка гидота! Теж видумаєте… Ні, мені хочеться чогось отакого… Ну, розумієте? Такого.

– Якого?

Я безпомічно вертів рукою.

– Ну, такого знаєте… великого. Важливого.

– Родзянки, чи що?

– Нерозумно. Розумієте, чого – небудь такого, щоб воно було велике й приємне.

– Ну, це досить розпливчасто. Вагон білого борошна під це підходить. Гарем єгипетського хедива підходить. Дохідний будинок на Невському. Діамант завбільшки з куряче яйце. Найжорстокіша подагра у твого ворога. Мало що буває велике й приємне!

Один раз хтось запитав:

– Може тобі солоденького хочеться?

– А чого б, наприклад? – задумливо прищулився я.

– Скажемо, суничний торт. Так немає їх тепер. Влади заборонили.

Раптом я, осінений, стукнув кулаком по столі.

– Є! От чого я хочу!

– Торт? Але торти заборонили владі.

– Немає! От цього саме я хочу: влади! – Влади мені вже котрий день хочеться!

Навколишні засміялися.

– Ишь чого захотів! Влади! Раніше була Вся влада радам, а тепер вся влада в більшовиків. Спізнився, голубчик!

Снову я стукнув кулаком по столі.

– Так буде ж по – моєму! Товариші пролетарі! Поєднуйтеся під прапором: Вся влада Аркадію Аверченко!

На наше століття пролетарів вистачить.

Я був як у гарячці. Натхнення горіло на чолі моєму.

– Із чого ж Ви почнете? – запитали мене.

– Ясно із чого: з декрету.

Через день мій перший декрет був уже надрукований і розклеєний:

Декрет.

Головного понад – народного комісара, поставленого волею самих що ні на є найбідніших селян, неймовірно солдатських солдатів і разюче матроських матросів… Товариші! Більшовики вас обдурили й обрахували. Що вони дали вам? Землю? А ви запитаєте їх, хто буде обробляти цю землю? Прийде вам же! Дуже весело, нема чого сказати! Ні, товариші! Якщо ви об’єднаєтеся під священним гаслом не працюючих мас: Вся влада Аркадію Аверченко! – те ви будете мати землю й не ви будете неї обробляти. Дудки – З! Досить ви вже попрацювали. Нехай інші працюють за вас! І ці інші – буржуї й аристократи! Скажемо так, Родзянко й Мілюков впрягаються в плуг, а графиня Кантакузен іде позаду й підганяє їх. Косити будуть Сумароковы – Эльстон, – вся родина, а молоти – ті ж більшовики. Це їхня справа! Досить вони попили вашої крівці! Нехай корів пасе голова сільськогосподарського суспільства, а даху лагодять самі брати Тоне. Більшовики нерозумно, як папуги повторювали: – Вся влада найбіднішим селянам! Чому? Я, навпаки, говорю: – Вся влада найбагатшим селянам, тому що серед вас не буде бедных! Ви, товариші робітники! Більшовики й вас обдурили! Подумаєш, важлива страва – контроль над виробництвом? А заводи й фабрики все – таки в буржуїв – капіталістів! Ні, я вам дам побільше! До нас подаруйте, перший сорт у нас купували! Кожний робітник у мене одержить власний невеликий завод або фабрику на сто персон, і нехай він відтепер ходить по заводу, заклавши руки в кишені, так тільки покрикує – робітниками в нього буде Крестовников, Коновалів та інші Рябушинские. Це тобі не контроль який – небудь паршивий! Отже, ідіть усе на вулицю й носите по вулиці писану торбу, на якій повинні бути надруковані великі слова: – Вся влада Аркадію Аверченко! – Геть контрреволюціонерів, всіх цих буржуїв, – Каледіна, Керенського, Троцкого, Леніна й інших, що продалися капіталу! Товариші солдати й матроси! До вас слово моє! Ви так жадібно хочете миру, – хіба його вам дали ошуканці більшовики? Що вони зробили? Послали до німців для переговорів якогось нещасного Шнеура, та й той виявився шахраєм! Ні, от у мене буде мир, – так мир! За вухо від нього не відтягнеш. Такий швидкий, що не встигнете й оглянутися. І що це за скромність така, – без анексій і контрибуцій? Чому? Навпаки! З масою анексій і контрибуцій! Із чиєї сторони – це не важливо. Ті ж з вас, які однаково не воювали і яким чи буде чи війна ні – ні тепло, ні холодно, – одним словом, петроградському революційному гарнізону, – я обіцяю на вухо п’ять слівець: 1. Державний, 2. банк. 3. Льох, 4. Зимового й 5. палацу! Тепер, порахуйте, – хто більше дає – я або більшовики? За ким ви підете, за мною або більшовиками? Дурні ви чи що, щоб іти за ними, коли я даю втроє більше? Отже, нехай перед вашими духовними очами яскраво горять два вогненних гасла: 1. Вся влада Аркадію Аверченко! 2. Пан, у нас купували, – подаруйте. Підписано: Понад верховний понад комісар Аркадій Аверченко Так здраствує поглиблення революції! У боротьбі знайдеш ти лево своє! Не пройшло й декількох годин, як до мене у квартиру влетіли бліді, розгублені Троцкий і Ленін. – Що Ви наробили? – з порога крикнули вони. – З розуму Ви зійшли? – А що? – запитав я з безневинним видом. – Сідаєте, добродії. – Уже? – крикнув хрипнуло Троцкий. – Ми не хочемо сідати! Ви не маєте права нас заарештовувати! Я спалахнув. – Це чому ж, скажіть будь ласка, – гордовито запитав я. Відтепер вся влада перейшла до мене! Вся влада Аркадію Аверченко! – Вас ніхто не вибирав. – Выбирут! Я таких обіцянок у свій декретишко напхав, що все за мною побіжать. – Але адже це неправда! – стукнув кулаком по столі Ленін. – Де Ви візьмете стільки фабрик, щоб наділити кожного робітника фабрикою? Де Ви наберете стільки Родзянок і Кантакузенов, щоб орати на них землю? Який це мир можна у два дні укласти? Ми тиждень не могли, а Ви… – За ним однаково ніхто не піде, – промурмотав тремтячими губами Троцкий. Я отруйно посміхнувся. – Ви думаєте? А ви чуєте вже ці лементи на вулиці: Вся влада Аркадію Аверченко! Геть капіталістів Троцкого й Леніна! – Пощадите! – застогнав, простираючи до мене руки, Ленін. – Відпустите! – Пізно, – сказав я фатальним голосом, показуючи на, що з’явилися у дверях червоногвардійців. – Заарештуйте цих двох… Я утомилося вказав на Леніна й Троцкого. – Куди їх потім? – презирливо запитав червоногвардієць. – Ну, як звичайно: у Петропавловку, Ступайте, добродії. Усе там будемо. І що ж! Остання моя фраза виявилася пророчою: я пожартував, а через три дні з’явилася нова влада, і я, понад комісар був понад арештований і посаджений у понад Петропавлов
ку понад всіх міністрів. Моїм спадкоємцем по владі над країною виявився якийсь Федька Кныш, – він так і підписався під декретом, що звалив мене: – Федька Кныш, крючник калашниковій пристані. І знаєте, чим він взяв у свої руки всі не працюючі маси, чим він переміг? Коротке гасло було у Федьки, а міцний, чорт його забери! От це гасло: – Шантрапа! – писав грубий, невихований Федька. – Роби що хошь! На шарап! Моє гасло : Усім – всі! І довго ходили юрби по місту, з яскравими плакатами в руках: Вся влада Федьке Нічого не поробиш. Федька виявився левее.