Короткий зміст Інтелігенція й революція Блок А. А

«Росія гине», «Росії більше ні», «вічна пам’ять Росії» – чую я навколо себе. Але переді мною – Росія: та, котру бачили в застрашливих і пророчих снах наші великі письменники.

Росія – бура. Росії призначено пережити борошна, приниження, поділу; але вона вийде із цих принижень нової й – по – новому великої.

Європа збожеволіла: колір людства, колір інтелігенції сидить роками в болоті, сидить із переконанням на тысячеверстной смужці, що називається «фронт». Люди – малюсінькі, земля – величезна. Це дурниця, що світова війна так помітна: досить маленького клаптика землі, щоб укласти сотні трупів людських і кінських.

Тепер, коли все європейське повітря змінене російською революцією, що почалася «безкровною ідилією» лютневих днів і зростаючої неспинно й грізно, здається іноді, начебто й не було тих недавніх, таких древніх і далеких років.

Не справа художника – дивитися за тим, як виконується задумане, пектися про те, що здійсниться чи ні. Справа художника, обов’язок художника – бачити те, що задумано, слухати ту музику, який гримить «розірваний вітром повітря».

Що ж задумано? Переробити все. Улаштувати так, щоб усе стало новим; щоб живаючи, брудне, нудне, потворне наше життя стало справедливим, чистим, веселим і прекрасним життям. Коли такі задуми розривають їхні пута, що сковували, – це називається революцією.

Революція як грозовий вихор, як сніжний буран, завжди несе нове й несподіване, вона жорстоко обманює інші; вона легко калічить у своєму вирі гідного; вона часто виносить на сушу непошкодженими невартих; але це не міняє ні загального напрямку потоку, ні того грізного й оглушливого гулу, що видає потік. Гул цей завжди – про великий.

Розмах російської революції, що бажає охопити увесь світ такий: вона плекає надію підняти світовий циклон, що донесе в заметені снігом країни – теплий вітер і ніжний захід апельсинових гаїв. «Мир і братерство народів» – от знак під яким проходить російська революція.

Що ж ви думали? Що революція – ідилія? Що творчість нічого не порушує на своєму шляху? Що народ – паинька?

В інтелігента ніколи не було під ногами ґрунту певної. Його цінності неречовинні. Уменья, знанья, методи, навички, таланти – майно кочове й крилате. Ми бездомні, бессемейны, бесчинны, злиденні – що ж нам втрачати? Соромно зараз надмеваться, посміхатися, плакати, ламати руки, ойкати над Росією, над якою пролежает революційний циклон. Російської інтелігенції немов ведмідь на вухо наступив: дрібні страхи, дрібні слівця. Як гукнеться – так і відгукнеться. Ніж довше буде пишатися і єхидствувати інтелігенція, тим страшнее й кривавіше може стати навколо. Всім тілом, всім серцем, всією свідомістю – слухайте революцію.

Це досить короткий конспект статті А. Блоку. Щоб зрозуміти її зміст потрібно знати ще дещо. Блоку досить довго займала тема народу й інтелігенції. Ще в 1908 році він присвятив цій темі 2 статті: «Народ і інтелігенція» і «Стихія й культура». Ці статті стали буквально пророцтвом. В 1 – ой з них Блок протиставляє народ інтелігенції. Він говорить про невидиму рису, що завжди існувала між цими шарами суспільства, її дуже важко перебороти. Народ міцніє, і Росія готується до швидкої розв’язки протиріч між ним і його гнобителями. Народ – великий, інтелігенція – менше по чисельності. Народ – птах – трійка по Гоголі. В інтелігенції є 2 шляхи: 1 – й – злитися з народом, 2 – ой – бути їм розтоптаною.

В 2 – ой статті Блок порівнює народ зі стихією, що може раптово розбушуватися. І просто пророкує майбутні події.

Блок радісно прийняв революцію, тому що в ній бачив новий, справедливий пристрій. Він бачив у ній звільнення російського народу від вікового гніта й призивав всіх інтелігентів так само прийняти революційний рух. Проте він розумів, що будуть і випадкові жертви, їх неможливо уникнути в такому глобальному дійстві. Навіть у самого Блоку селяни спалили його родовий маєток Шахматово, що було поетові дуже дорого як спогад про дитинство. Блок ніколи не говорив про цьому, навіть коли запитували; тільки один раз не витримав: «Навіщо говорити про те, що боляче?». Але однаково Блок був упевнений – з народом правда, з ними «чорна злість, свята злість», вони мають право на помсту. Всі ці думки відіб’ються потім у поемі «Дванадцять», написаної буквально через кілька днів після статті «Інтелігенція й революція».