Повний зміст Іван да Марья Толстой А. Н

Десятий тиждень після паски – купальские дні.Сонце самий пуп землі пече, і зацвітає чудовий Полинь – Трава. В озера, на саме зелене дно, під корчі підводні, під водорості, дивиться вогненне сонце.Ніде сховатися русалкам – мавкам, і в тихі вечори так у місячні ночі йдуть вони з вод озерних і ховають у деревах, і кличуть їх тоді древяницами.Це приповідка, а казка от яка.Жили – Минулого брат Іван так сестра Марья в избенке на березі озера.Озеро тихе, а слава про нього дурна: водяник пустує.Устане над озером місяць, почнуть булькати так ухати в камышиных заводях, захлопають по воді немов рублями, і викотить із очеретів на дубовому корчі водяник, на голові ковпак, тванню обмотаний. Побачиш, ховайся – під воду утянет.Строго брат Іван карав сестрі Марье: – Відлучуся я, так ти після сутінків з хати – ні ногою, пісні не співай над озерною водою, сиди сумирно, тихо, як миші сидять… – Слухаю, братик! – говорить Марья.Пішов Іван у ліс. Нудно стало Марье однієї за верстатом сидіти; облокотилась вона й запекла:Де ти, місяць золотий?Ходить місяць над водою, – У глыбко озеро глянув,У темних водах потонув…Раптом стукнуло в ставню. – Хто отут? – Выдь до нас, выдь до нас, – говорять за ставнею тонкі голоси.Вибігла Марья й ойкнула.Від озера до хати – хороводи русалочьи.Русалки – Мавки узялися за руки, кружляються, сміються, грають.Сплеснула Марья ладошами. Куди отут! – обступили її мавки, вінок надягли… – До нас, до нас у хоровод, ти краше всіх, будь наша цариця. – Взяли Марью за руки й закружилися.Раптом з очерету вилізла синя, роздута голова в ковпаку. – Здраствуй, Марья, – захрипів водяний, – давно я тебе чекав… – И потягнувся до неї лабетами…Пізнім ранком прийшов Іван. Туди, сюди, – немає сестриці. І бачить – на березі черевики її лежать і пасок.Сіл Іван і заплакав.А дні йдуть, сонце ближче до землі насувається.Наступив купальская тиждень."Піду, – думає Іван, – до чужих людей вік доживати, от тільки постоли нові справлю".Знайшов за озером липку, обдер, сплів постоли й пішов до чужих людей.Ішов, ішов, бачить – коштує гола липка, з якої він лика бив."Ишь ти, назад загорнув", – подумав Іван і пішов в іншу сторону.Кружляв по лісі й знову бачить голу липку. – Наважденье, – злякався Іван, побіг клуса.А постоли самі на старе місце загинають…Розсердився Іван, замахнувся сокирою й хоче липку рубати. І говорить вона людським голосом: – Не рубай мене, милий братик…В Івана й сокира вивалилася. – Сестриця, ти чи? – Я, братик; цар водяной мене в дружин взяв, тепер я древяница, а з весни знову русалкою буду… Коли ти з мене лика бив, наговорювала я, щоб не йшов ти звідси далеко. – А не можна тобі від водяника піти? – Можна, знайти потрібно Полинь – Траву на хиткому місці й мені в особу кинути.І тільки сказала, підхопили самі постоли, понесли Івана по лісі.Вітер у вухах свистить, летять постоли над землею, піднімаються, і нагору в чорну хмару мчиться Іван."Не впасти б", – подумав і зачепився за сіру хмару – хитке місце.Пішов по хмарі – ні куща навкруги, ні травинки.Раптом заворушився під ногами й вискочив із хмарової ями мужичок з локоток, червона шапочка. – Навіщо сюди прийшов? – заревів мужичок, як бик, звідки голос узявся. – Я за Полинь – Травою, – поклонився Іван. – Дам тобі Полинь – Траву, тільки побори мене циганською звичкою.Лягли вони на спини, по одній нозі підняли, зачепилися, потягнули.Сильний мужичок з локоток, а Іванові постоли допомагають.Став Іван перетягати. – Щастя твоє, – ричить мужичок, – бути б тобі на сьомому небі, багато я закинув туди вашого брата. Одержуй Полинь – Траву. – И кинув йому пучок.Схопив траву, побіг долілиць Іван, а мужичок з локоток як зареве, як загуркотить і мова червоний із хмари те метне, то втягне.Добіг до липки Іван і бачить – сидить на землі страшний дід, водить вусами… – Пусти, – кричить Іван, – знаю, хто ти, чи не хочеш цього? – И тикнув водяникові в особу Полинь – Травою.Спучився водяник, лопнув і побіг струмком швидким в озеро.А Іван у липку кинув Полинь – Траву, вийшла з липки сестриця Марья, обійняла брата, заплакала, засміялася.Хатинку в озера кинули вони й пішли за темний ліс – на чистому полі жити, не розлучатися.І живуть нерозлучно дотепер, і кличуть їх завжди разом – Іван да Марья, Іван так Марья.