Літописна основа «Пісні про віщого Олега» Пушкіна – Пушкін Олександр

(1 варіант)

Не раз Олександр Сергійович Пушкін звертається у своїй творчості до історичної тематики. Поета цікавить минуле Росії, його зв’язок із сьогоденням. Звертається він і до літописних джерел і пише добуток «Пісня про віщого Олега».

Сказання А. С. Пушкіна – поетичне перекладання збереженої в літописах легенди про смерть київського князя Олега від власного коня, передвіщена жерцем слов’янського бога Перуна. У літописі розповідається про перемогу Олега над столицею імперії Константинополем, що росіяни назвали Царьградом, про князювання в Києві тридцять три роки, про предреченной волхва смерті князя. Звертаючись до історичних джерел

А. С. Пушкін дає власну оцінку героям і подіям того часу. Так, у слова «натхненного чарівника», що розмовляє із князем, поет вклав особисте відношення до щирого мистецтва:

Волхви не бояться могутніх владик,

А князівський дарунок їм не потрібний;

Правдивий і вільний їхня віща мова

И с волею небесною дружний…

Пушкін збагачує літописна мова легенди різними поетичними прийомами, художньо – виразник

Ными засобами. В «Пісні про віщого Олега» з’являється безліч синонімів, що не тільки називають волхва,

Але й характеризующих його: «натхненний чарівник», «завітів прийдешній вісник», мудрий старець, «улюбленець богів». У пушкінському сказанні використовується безліч порівнянь, які роблять текст емоційно^ – виразним:

З мертвої глави гробова змія

Сичачи тим часом виповзала;

Як чорна стрічка, вкруг ніг оповилася,

И скрикнув раптово вжалений князь

На відміну від літопису з’являється властиво авторське відношення до зображуваного:

Ковші кругові, запінячись, сичать

На тризні плачевой Олега…

Зберігаючи стиль літопису, А. С. Пушкін використовує старослов’янізми, що застаріли форми слів, архаїчні синтаксичні конструкції:

Бенкетує із дружиною віщий Олег

При дзенькоті веселому склянки

И кучері їх білі, як ранковий сніг…

Виходить свого роду літописна стилізація. Поет відносить свій добуток до жанру пісні. Таким чином, Пушкін також виражає своє відношення до зображуваного: він оспівує князя Олега, його похід на Царьград, судьбоносную кончину

А. С. Пушкін, взявши за основу літописне джерело, створює самобутній поетичний добуток «Пісня про віщого Олега».

(2 варіант)

В основі «Пісні» уривок з російського літопису, включений Н. М. Карамзиным в «Історію держави Російського», у якому повідомляється, що волхви пророчили Олегу смерть від улюбленого коня. Князь, повіривши віщим людям, не став їздити на ньому. Через чотири роки після пророкування, довідавшись, що кінь умер, Олег посміявся над волхвами й захотів побачити кості. Він «став ногою на череп і сказав: його чи мені боятися?» Змія, що затаїлася в черепі, вжалила героя. Цьому уривку в тексті Карамзина передує історія славного правління Олега, його численних військових перемог. Багатьох людей протягом свого життя «прирік він мечам і пожежам», воював не тільки з хозарами, ходив і в Константинополь, недарма його «щит на вратах Цареграда». У словах «і хвилі й суша покірні тобі» чується відгомін легенди про облогу Константинополя, коли пішли тури по суші, як по воді. Але в завдання поета не входив детальний опис ратних подвигів Олега. Він тільки згадує про їх, міркуючи про превратностях долі Олега – Воїна й Олег – людини. Після облоги Цареграда Олега прозвали віщим, тобто мудрим, волхвом

У центрі «Пісні» А. С. Пушкіна зустріч двох мудрих людей. Вони зустрілися на границі поля й лісу. Звертаєш увагу, коли читаєш добуток, що Олег завжди на відкритому просторі («по полю їде», «над славної главою кургану», «на пагорбі, у брега Дніпра), що символізує ратне поле, поле дії. Чарівник же виходить «з темного лісу», місця благання й гадань. Обоє головних героя добутку – язичники, один пророкує, іншої вірить пророкуванням. «Чарівник, ти брехливий, божевільний старий! // Знехтувати б твоє предсказанье!». Давно вмер не тільки кінь, але й сам чарівник, але пророцтво все – таки збулося: не пішов князь від передвіщеної долі. Легендарні імена оточені легендами. Не можна допустити, щоб життя настільки прославленого героя обірвалася звичайно, і фантазія людей прикрашає її.

Фантазія поета, що народився через багато століть після описуваних їм подій, проводить паралелі між волхвами й поетами, між князями й царями, застерігаючи, змушуючи прислухатися до слів віщим. І не змагатися літопису в силі впливу на свідомість із баладою, де кожне слово – образ, що западає в душу. А завдання, як у літопису, так і в пісні одна: задумайтеся, нащадки! Ви тільки люди, ви не безсмертні