Чи завжди сміливі мають щастя? (за романом Івана Багряного "Тигролови")
"Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи", - ось життєве кредо сильної людини. Таким постає перед нами зі сторінок вражаючого пригодницького роману "Тигролови" Григорій Многогрішний. Іван Багряний, автор цього твору, переконує читачів, що за будь-яких обставин людина повинна залишатися людиною, бо вона народжена для щастя й добра. І природні стихії, і свавілля тоталітарного режиму, і лють людолова - все можна витримати, все перемогти, якщо надихаєшся могутньою волею до життя, гідного людини.
Ми бачимо Григорія у різних екстремальних ситуаціях. Інколи здається, що його муки - на грані можливого! Але незбориме бажання жити додає сили правнукові славного українського гетьмана Дем'яна Многогрішного. І тому цей молодий "тигр", не приручений до покори тоталітарній системі, перемагає, бо у шаленому полюванні на його волю непохитно вірить: він - не нуль в історії, його душа не озвіріла, не захлинулася ненавистю до людей. Ми із захопленням розуміємо, що людяне серце юнака здатне співчувати, співпереживати і твердо вірити: чесна людина може кинути виклик цілій нищівній системі та вистояти у цьому двобої.
Та чи щасливий сам Григорій у такій запеклій боротьбі, у таких нелюдських випробуваннях? Чи не краще було б, як тисячі інших, змиритися, не піддавати смертельному ризику своє і так уже надломлене життя?.. Але хіба можна було б тоді те невольницьке існування називати життям? І хіба людина може бути щасливою за таких умов? Ні! Іван Багряний, який сам усе життя вірив у тріумф людської гідності, йдучи над прірвою, проголошує аксіому: "Сміливі завжди мають щастя", як мав його Григорій Многогрішний, що не скорився жахливим обставинам, а "стрибнув у певну смерть, але не здався".
...Сьогодні, коли наш народ зазнає чималих труднощів у відбудові незалежної держави, до нас повертаються імена тих, хто пройшов довгий шлях від забуття до безсмертя. Повертаються, щоб підтримати і надихнути, щоб своїми творами довести: щастя - це життя, повноцінне й вільне. А воля виборюється тільки чесними і сміливими вчинками.
Тому і знак тотожності між благородною сміливістю та щастям, на мою думку, є незаперечним.
Ми бачимо Григорія у різних екстремальних ситуаціях. Інколи здається, що його муки - на грані можливого! Але незбориме бажання жити додає сили правнукові славного українського гетьмана Дем'яна Многогрішного. І тому цей молодий "тигр", не приручений до покори тоталітарній системі, перемагає, бо у шаленому полюванні на його волю непохитно вірить: він - не нуль в історії, його душа не озвіріла, не захлинулася ненавистю до людей. Ми із захопленням розуміємо, що людяне серце юнака здатне співчувати, співпереживати і твердо вірити: чесна людина може кинути виклик цілій нищівній системі та вистояти у цьому двобої.
Та чи щасливий сам Григорій у такій запеклій боротьбі, у таких нелюдських випробуваннях? Чи не краще було б, як тисячі інших, змиритися, не піддавати смертельному ризику своє і так уже надломлене життя?.. Але хіба можна було б тоді те невольницьке існування називати життям? І хіба людина може бути щасливою за таких умов? Ні! Іван Багряний, який сам усе життя вірив у тріумф людської гідності, йдучи над прірвою, проголошує аксіому: "Сміливі завжди мають щастя", як мав його Григорій Многогрішний, що не скорився жахливим обставинам, а "стрибнув у певну смерть, але не здався".
...Сьогодні, коли наш народ зазнає чималих труднощів у відбудові незалежної держави, до нас повертаються імена тих, хто пройшов довгий шлях від забуття до безсмертя. Повертаються, щоб підтримати і надихнути, щоб своїми творами довести: щастя - це життя, повноцінне й вільне. А воля виборюється тільки чесними і сміливими вчинками.
Тому і знак тотожності між благородною сміливістю та щастям, на мою думку, є незаперечним.
