Короткий зміст Записки мисливця: Касян з Гарної мечі Тургенєв И. З

Автор вертається у возі з полювання. Шлях перетинає жалобний поїзд: священик і мужики з оголеними головами несуть труну. У народі вважається, що зустріти на дорозі небіжчика дурна прикмета.

Через якийсь час візник зупиняється, повідомляє автора, що в їхнього воза зламалася вісь, і додає, що по супровідну труну бабам довідався, кого ховають ( Мартина – Теслі). На зламаній осі автор і візник абияк добираються до Юдиных виселок, що складаються із шести маленьких низеньких хатинок. У двох хатах не виявляється нікого, нарешті, у дворі третього будинку автор натикається на людину, що спить на припеке. Розбудивши його, він виявляє, що це «карлик років п’ятдесятьох, маленький, з маленькою, смаглявою й зморщеною особою, гострим носиком, карими, тільки – но помітними вічками й кучерявенькими густими чорними волоссями». Карлик був надзвичайно худим і кволим. Автор запитує, де можна дістати нову вісь, карлик у відповідь цікавиться, уже не чи мисливці вони. Одержавши позитивну відповідь, карлик говорить: «Пташинок небесних стріляєте, мабуть? Так звірів лісових? І не гріх вам божих пташинок убивати, кров проливати неповинну?» Автор дивується, але, проте, повторює своє прохання. Старий відмовляється, говорить, що нікого ні, що допомогти комусь, а сам він утомився, тому що їздив у місто. Автор пропонує заплатити, старий від плати відмовляється. Нарешті карлик погоджується відвести подорожан на вирубки, де, за його словами, можна знайти гарну дубову вісь. Візник, побачивши карлика, здоровається з ним, називаючи Касяном, і повідомляє про зустрінуту по дорозі жалобної процесії, дорікає Касяна, що він не вилікував Мартина – Теслі (Касян лікар). Касян проводжає автора й візника до вирубки, потім запитує автора, куди той направляється, і, довідавшись, що на полювання, проситься з ним. По дорозі автор спостерігає за Касяном. Касян ходить незвичайно моторно й підстрибує на ходу, не випадково односільчани прозвали його «блоха». Касян пересвистується із птахами, нагинається, зриває якісь травички, кладе їх за пазуху, бурмоче щось собі під ніс, час від часу поглядає на автора дивним, допитливим поглядом. Вони довго ходять, дичина не попадається. Нарешті автор зауважує якогось птаха, стріляє, попадає. Касян у цей час закриває ока рукою й не ворушиться, потім підходить до тому місцю, де впав птах, качає головою й бурмоче, що це гріх. Треба опис прекрасного дня, одухотвореної російської природи. Раптово Касян запитує, для чого «пан» пташинку вбив. Коли автор відповідає, що деркач дичина і його є можна, Касян заперечує, що автор убив його зовсім не через те, що був голодний, а для потіхи своєї. Говорить, що «вільний птах» людині в їжу «не покладена», що йому відпущені інші їжа й питво «хліб, води небесні так тварина ручна від древніх батьків (кури, качки й проч.)« Коли автор цікавиться, чи не грішно, на думку Касяна, і рибу вбивати, той відповідає, що «риба тварина німа, у неї кров холодна», що вона «не почуває», а кров «свята справа».

Автор запитує, чим живе Касян, чим промишляє. Той відповідає, що живе, «як господь велить», а до весни солов’їв ловить, але не вбиває їх, тому що «смерть і так своє візьме». Згадує він про Мартина – Теслі, що «недовго жив і помер, а дружина його тепер убивається про чоловіка, про дитинок малих». Пійманих солов’їв Касян віддає «добрим людям». Автор дивується й запитує, чим ще займається Касян. Той відповідає, що нічим більше не зайнятий, тому що з нього працівник поганої. Однак він грамотний. Родини в нього немає. Тоді автор запитує, чи дійсно Касян лікує. Одержавши позитивну відповідь, автор цікавиться, отчого тоді Касян не вилікував Мартина – Теслі. Касян говорить, що пізно довідався про хворобу, а крім того, всі однаково вмирають тоді, коли кому судилося. Далі Касян розповідає, що родом сам з Гарної Мечі села верст за сто звідси, що переселили їх сюди року чотири назад. Касян згадує про красу своїх рідних місць, говорить, що не ладь побувати на своїй батьківщині. Виявляється, що Касян багато «ходив» і в Симбірськ, і в Москву, і на «Окукормилицу», і на «Волгуматушку», «багато людей бачив» і «у містах побував чесних». У рідні місця, незважаючи на це, не заходив, і тепер про це жалує. Касян починає наспівувати пісеньку, що складає тут же, на ходу. Це дивує автора. Раптово автор і Касян зустрічають дівчинку років восьми, з якої Касян здоровається й стосовно якої автор зауважує у свого супутника незрозумілу ніжність. Автор запитує, уже не чи дочка це його, але Касян ухиляється від відповіді, називаючи дівчинку «сродственницей». Більше авторові нічого з Касяна витягнути не вдається. Після повернення на висілки. Касян раптом зізнається, що це він всю дичину панові «відвів». Автор скептично ставиться до такої заяви. Аннушки (яку автор і Кася