Комедія “Недоук” – досвід сатири в російської драматургії – фонвізін Денис

Необхідність виразити в Літературі лицемірні настрої в житті російського суспільства вісімнадцятого сторіччя назріли давно й всі думаючі прогресивно громадяни чекали появи такого добутку

И от з’являється комедія Фонвізіна “Недоук” – перша в історії російської драматургії соціально – політична комедія. Автор викриває в ній пороки сучасного йому суспільства Героями комедії є представники різних соціальних шарів: державні чоловіки, дворяни, слуги, самозвані вчителі

Безсумнівно, що центральний персонаж п’єси – пані Простакова. Вона управляє господарством, б’є чоловіка, тримає в жаху двірських, виховує сина Митрофана. “Те сварюся, то б’юся, тим і будинок тримається”. Ніхто не сміє противитися її влади: “Хіба я не владна у своїх людях?”.

Перебуваючи в джерел російської драматургії, автор безсумнівно розуміє, що мовна характеристика є основним способом створення характеру Простаковой. Мова героїні міняється залежно від того, до кого вона звертається. Слуг пані Простакова називає “злодії”, “канальи”, “бестія”, “собача дочка”. До Митрофана звертається: “друг мій сердешний”, “душенька”. Гостей зустрічає шанобливо: “рекомендую вам дорогого гостя”, “ласкаво просимо”.

Але не так все однозначно в цьому характері, є в образі Простаковой і трагічні елементи. Ця неосвічена й корислива “презріла фурія” дуже любить і щиро піклується про свого сина. Наприкінці п’єси, відкинута Митрофаном, вона стає приниженої й жалюгідною:

– Один ти залишився в мене

– Так відв’яжися

– Немає в мене сина…

Спочатку здається, що над образом Митрофана нема чого й міркувати – отже все ясно, але в п’єсі з ним зв’язана дуже важлива для просвітительської літератури ідея виховання: Митрофан – нечема, ледар, улюбленець матері. Від матері він успадкував пихатість і брутальність. До свято відданій йому Вереміївні він звертається: “стара хрычовка”.

Так чому ж все – таки необхідно навчити сина на думку Простаковой? Виховання й навчання Митрофана відповідає “моді” того часу й розумінню батьків. Французькій мові його вчить німець Вральман, точним наукам – відставний сержант Цыфиркин, що “дещицю арихметике кумекає”, граматиці – семінарист Кутейкин, звільнений від “усякого навчання”. “Пізнання” Митрофанушки в граматиці, його бажання не вчитися, а женитися – смішні. Але його відношення до Вереміївни, готовність “за людей прийматися”, зрадництво матері викликає вже інші почуття. Митрофанушка стає неосвіченим і жорстоким деспотом

У Фонвізіна просто не можна не запам’ятати чудові прізвища діючих осіб. “Мовці” прізвища відразу закладають відношення читача й глядача до їхніх власників. Психологічно він уже стає учасником дії. У нього відібрали можливість самому оцінити героїв і їхні дії. Із самого початку, із прізвищ діючих осіб, читачеві були зазначено, де негативні персонажі й де позитивні. І роль читача зводиться до того, щоб побачити й запам’ятати той ідеал, до якого треба прагнути

Характерний для рівня літератури того часу мова комедії. Негативним персонажам і їхнім слугам властив простонародна розмовна мова. Лексика Скотининых складається; в основному зі слів, використовуваних на скотарні. Це добре показує мова Скотинина – дядюшки Митрофана. Вона вся переповнена словами: свиня, поросята, хлевок. Подання про життя починається й кінчається також скотарнею. Своє життя він порівнює з життєдіяльністю своїх свинок. Наприклад: “Я и своїх поросят завести хочу”, “коли в мене… для кожної свинки хлевок особливий, то дружині знайду світлицю”. І пишається цим: “Ну, будь я свинячий син, якщо…”

Що й говорити, словниковий запас його сестри пані Простаковой небагато більше різноманітний у силу того, що чоловік її “дурень незліченний” і їй доводиться всім займатися самою. Але корінь скотининские проявляються й у її мові. Улюблена лайка – “худоба”. Щоб показати, що Простакова недалеко пішла по розвитку від свого брата, Фонвізін іноді відмовляє їй в елементарній логіці. Наприклад, такі фрази: “З тих пор, як усе, що в селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо”, “Так хіба необхідно подібно бути кравцем, щоб уміти зшити каптан гарненько?” І, роблячи висновки зі сказаного, Простакова закінчує фразу: “Экое скотиняче рассужение”.

Чоловік Простаковой небагатослівний і не відкриває рота без вказівок на те своєї дружини. Але це й характеризує його як “дурня незліченного”, безвладного чоловіка, що потрапив під каблук своєї дружини. Митрофанушка теж небагатослівний, щоправда, на відміну від батька, він має волю слова. Скотининские коріння проявляються в нього у винахідливості лайок, “стара хрычовка”, “гарнізонний пацюк”.

Цілком зрозуміло, що слуги й учителі мають у своїй мові характерні ознаки станів і частин суспільства, до яких вони належать. Мова Вереміївни – це постійні виправдання й бажання догодити. Учителі: Цыфиркин – відставний сержант, Кутейкин – дячок від Покрова. І своєю мовою вони показують приналежність: один – до військовим, іншої – до церковних служителів

Давайте понаблюдаем, що відбувається, коли автор уводить у дію цілий ряд позитивних персонажів – Стародум, Правдин, Софія, Милон. Ці герої відкрито виражають погляди “чесного” людини на дворянську мораль, сімейні відносини й навіть цивільний пристрій. Цей драматургічний прийом воістину викликав переворот у російській просвітительській літературі: від критики негативних сторін дійсності до пошуків шляхів зміни існуючого будуючи

Немає нічого дивного в тім, що мова позитивних героїв яскравістю не відрізняється. Це мова книжкова, мова утворених людей того часу, що практично не виражає емоцій. Зміст сказаного розумієш із безпосереднього значення слів. В інших же героїв зміст можна вловити в самій динаміці мови

Приміром, мова Милона відрізнити від мови Правдина практично неможливо. Про Софію теж дуже важко що – небудь сказати по її мові. Утворена, ґречна панянка, як би її назвав Стародум, чуйно сприймаючі ради й наставляння улюбленого дядька. Мова Стародума повністю визначається тим, що у вуста цього героя автор вклав свою моральну програму: правила, принципи, моральні закони, по яких “любочестивый людина” повинен жити. Монологи Стародума побудовані в такий спосіб: Стародум спочатку розповідає історію зі свого життя, а потім виводить мораль. Такий, наприклад, розмова Стародума із Правдиным. А розмова Стародума із Софією – це звід правил, і “…усяке слово врізане буде в серце”.

От і виходить, що мова негативного героя яскрав і індивідуальна, характеризує його самого, а мова позитивного героя використовується автором для вираження своїх думок

Не слід забувати про те, що Фонвізін – талановитий психолог, мислитель, художник, стояв у джерел російської драматичної й політичної драматургії. Він відбив у своїй п’єсі актуальні проблеми свого часу. Його комедія має загальнолюдське значення, вона живе в століттях, не сходить зі сцен сучасних театрів. Якби не було цієї комедії, можливо не було б і чудової російської драматургії дев’ятнадцятого сторіччя, що вразила й здивувала увесь світ