Повний зміст Передмова про користь книг церковних у російській мові(Епістола про три штилі) Ломоносов М. В

М. В.Ломоносов.

Передмова про користь книг церковних у російській мові

(Епістола про три штилі)

1758(?)

У древні часи, коли славенский народ не знав уживання письмово зображувати свої думки, які тоді були тісно обмежені для невідання багатьох речей і дій, ученим народам відомих, тоді й мова його не міг буяти такою безліччю висловів і виражень розуму, як нині читаємо. Це багатство найбільше придбане вкупі із грецьким християнським законом, коли церковні книги переведені із грецької мови на славенский для славослів’я божия. Відзначена краса, достаток, важливість і сила еллінського слова коли високо шанується, про тім досить свідчать словесних наук аматори. На ньому, крім древніх Гомеров, Пиндаров, Демосфенов і інших в еллінській мові героїв, витийствовали великі христианския церкви вчителі й творці, піднімаючи древнє красномовство високими богословськими догматами ширянням старанного співу до бога. Ясно це бачити можна вникнули в книги церковні на славенском мові, коли багато ми від преводу старого й нового завіту, повчань отеческих, духовних пісень Дамаскиновых і інших творців канонів бачимо в славенском мові грецького достатку й оттуду множимо достаток російського слова, що і власним своїм статком велико й до прийняття грецьких крас за допомогою славенского споріднено. Правда, що багато місць оных перекладів невдоволено зрозумілі, однак користь наша досить велика. Присем, хоча не можна перечити, що спочатку, що перекладали із грецької мови книги, на славенский не могли минути й досить остерегтися, щоб не прийняти в переклад властивостей грецьких, славенскому мові дивних, однак оные чрез довготу часу слуху славенскому перестали бути противні, але узвичаїлися. Отже, що предкам нашим здавалося незрозуміло, те нам нині стало приємно й корисно. Справедливість цього доводиться порівнянням російської мови з іншими, йому спорідненими. Поляки, схиляючись здавна в католицкую віру, відправляють службу по своєму обряді латинською мовою, на якому їхні вірші й молитви складені в часи варварські по більшій частині від худих авторів, і тому ні із Греції, ні від Рима не могли здобути подібних переваг, які в нашій мові від грецького придбані. Німецька мова по те час був убогий, простий і неспроможний, поки в служінні вживалася мова латинський. Але як німецький стали священні книги читати й службу слухати на своїй мові, тоді багатство його помножилося, і відбулися митецькі письменники. Напроти того, у католицких областях, де тільки одну латинь, і те варварську, у служінні вживають, подібного успіху в чистоті німецької мови не знаходимо. Як матерії, які словом людським зображуються, различествуют у міру різної своєї важливості, так і російська мова чрез уживання книг церковних по приличности має різні ступені: высокий, посередній і низький. Це походить від трьох пологів висловів російської мови. До першого належать, які в древніх слов’ян і нині в росіян, з, наприклад: бог, слава, рука, нині, почитаю. До другого належать, які хоча обще вживаються мало, а особливо в розмовах, однак всім грамотним людям зрозумілі, наприклад: отверзаю, господень, насаджений, волаю. З і досить обетшалые звідси вимикаються так: обаваю, рясны, овогда, свене й цим подібні. До третього роду ставляться, яких немає в залишках славенского мови, тобто в церковних книгах, наприклад: говорю, струмок, що, поки, лише. Вимикаються звідси знехтувані слова, яких ні в якому штилі вжити непристойно, як тільки в підлих комедіях. Від розважливого вживання й розбору цих трьох пологів висловів народжуються три штилі: високий, посередній і низький. Перший складається з висловів славенороссийских, тобто вживаних в обох прислівниках, і зі славенских, росіянам зрозумілих і не досить обетшалых. Цим штилем складатися повинні героїчні поеми, оди, прозаїчні мовлення про важливі матерії, яким вони від звичайної простоти до важливої пишноти піднімаються. Цим штилем преимуществует російська мова перед багатьма нинішніми європейськими, користуючись мовою славенским із книг церковних. Середній штиль складатися повинен з висловів, більше в російській мові вживаних, куди можна прийняти деякі вислови славенские, у високому штилі вживані, однак з великою осторожностию, щоб склад не здавався надутим. Так само вжити в ньому можна низькі слова, однак остерігатися, щоб не опуститися в підлість. І, словом, у цьому штилі повинне спостерігати всіляку равность, що особливо тим губиться, коли вислів славенское покладений поруч російського простонародного. Цим штилем писати всі театральні твори, у яких потрібно звичайне людське слово до живого подання дії. Однак може й першого роду штиль
мати в них місце, де потребно зобразити геройство й високі думки; у ніжностях повинне від того віддалятися. Віршовані дружні листи, сатири, еклоги й елегії цього штилю більше повинні триматися. У прозі пропонувати їм пристойно опису справ достопам’ятних і навчань шляхетних. Низький штиль приймає вислови третіх родів, тобто яким немає в славенском діалекті, змішуючи із середніми, а від славенских обще не вживаних зовсім віддалятися по пристойності матерій, які суть комедії, розважальні епіграми, пісні, у прозі дружні листи, опис звичайних справ. Простонародні низькі слова можуть мати в них місце по розгляду. Але всього цього докладне показання слід до спеціального наставляння про чистоту російського штилю. Скільки у високій поезії служать однем висловом славенским скорочені думки, як дієприкметниками й дієприслівниками, у звичайній російській мові з, те всяк почувати може, хто у творі віршів випробовував свої сили. Ця користь наша, що ми придбали від книг церковних багатство до сильного зображення ідей важлив і високих, хоча велико, однак ще знаходимо інші вигоди, якихось позбавлені багато мов, і це, по – перше, по місцю. Народ російський, по великому просторі що живе, незважаючи на дальное відстань, говорить усюди зрозумілим один одному мовою в містах і селах. Напроти того, у деяких інших державах, наприклад у Німеччині баварський селянин мало розуміє мекленбургского або бранденбурзький швабського, хоча все того ж німецького народу. Підтверджується вищезгадана наша перевага живучими за Дунаєм народами славенского покоління, які грецького сповідання тримаються, тому що хоча розділені від нас іноплемінними мовами, однак для вживання славенских книг церковних говорять мовою, росіянам досить зрозумілим, котрий досить багато з нашим прислівником сходні, ніж польський, незважаючи на безрозривну нашу з Польшею пограничность. За часом ж міркуючи, бачимо, що російська мова від володіння Владимирова до нынешнегу століттю, більше семисот років, не стільки скасувався, щоб старого розуміти не можна було: не так, як багато народів, не вчачись, не розуміють мови, яким предки їх за чотириста років писали, заради великої його зміни, случившейся через той час. Розсудивши таку користь від книг церковних славенских у російській мові, всім аматорам вітчизняного слова неупереджено повідомляю й дружелюбно раджу, запевняючись власним своїм мистецтвом, щоб зі старанністю читали всі церковні книги, від чого до загального й до власної користі воспоследует: 1) По важливості освяченого місця церкви божией і для стародавності почуваємо в собі до славенскому мови деяке особливе шанування, чим чудові автор думки сугубо підніме. 2) Буде всяк уміти розбирати високі слова від підлих і вживати їх у пристойних місцях по достоїнству пропонованої матерії, спостерігаючи равность складу. 3) Таким старанним і обережним уживанням спорідненого нам корінного славенского мови вкупі з російським відвернуться дикі й дивні слова безглуздості, що входять до нас із чужих мов, що запозичать собі красу із грецького, і те ще чрез латинський. Оные непристойності нині нехтуванням читання книг церковних вкрадаються до нас невідчутно, спотворюють власну красу нашої мови, піддають його повсякчасній зміні й до занепаду схиляють. Це всі показаним способом припиниться, і російська мова в повній силі, красі й багатстві змінам і занепаду не підданий затвердиться, коли довго церква російська славослів’ям божиим на славенском мові прикрашатися буде. Це коротке нагадування досить до просування ревнощів у тих, які до прославляння батьківщини природною мовою усердствуют, відаючи, що з падінням оного без вправних у ньому письменників чимало затьмариться слава всього народу. Де древня мова ишпанский, галский, британський і інші зі справами оных народів? Не згадую про тих, які в інших частинах світла в безграмотних жителів у багато вік чрез преселищі й війни зруйнувалися. Бували й там герої, бували відмінні справи в суспільствах, бували дивовижні в натурі явища, але все в глибокому невіданні поринули. Гораций говорять: Герої були до Атрида,Але стародавність сховала їх від нас,Що справ їх не залишив видабессмертный віршотворців глас.

Щасливі греки й римляне перед всіма древніми європейськими народами, тому що хоча їхні володіння зруйнувалися й мови із загальнонародного вживання вийшли, однак із самих руїн, крізь дим, крізь звуки у віддалених століттях чутний голосний голос письменників, що проповідують справи своїх героїв, яких люблением і заступництвом підбадьорені були звеличувати їх укупі з батьківщиною. Що пішли поздные нащадки, великою древностию й відстанню місць відділені, слухають їм з таким же рухом серця, як би їх сучасні одноземцы. Хто про Гекторе й Ахіллеса читає в Гомера без запопадливості? Чи можливо без гніву чути Цицеронов грім на Катилину? Чи можливо слухати Горациевой лірі, не склонясь духом до Мецепату, так само як би він нинішнім наукам був заступник? Подібне щастя виявилося нашій батьківщині від освіти Петрова й дійсно настало й заснувалося щедротою великия його дщери. Нею підбадьорені в Росії словесні науки не дадуть ніколи притти в занепад російському слову. Стануть читати самі віддалені віка великі справи Петрова й Елисаветина століттю й, так само як ми, почувати серцеві рухи. Як не бути нині Виргилиям і Горациям? Царює Августа Елисавета; маємо знатних і Меценатові подібних предстателей, чрез яким клопотання ея отеческий град снабден новими збільшеннями наук і мистецтв. Велика Москва, підбадьорена співом нового Парнасу, веселиться своєю цією прикрасою й показує оное всім містам російським як вічний стан ретельності до батьківщини свого засновника, на який бадьоре піклування й старанне предстательство тверду надію думають російські музи про найвище заступництво