Короткий зміст Білий пароплав Айтматов Ч
Білий пароплав
Хлопчик з дідом жили на лісовому кордоні. Жінок на кордоні було три: бабки, тітка Бекей – дідова дочка й дружина головної людини на кордоні, об’їждчика Орозкула, а ще дружина підсобного робітника Сейдахмата. Тітка Бекей – сама нещасна на світі, тому що в неї немає дітей, за це й б’є її спьяну Орозкул. Діда Момуна прозвали розторопним Момуном. Прізвисько таке він заслужив незмінною привітністю, готовністю завжди прислужити. Він умів працювати. А зять його, Орозкул, хоч і значився начальником, здебільшого по гостях роз’їжджав. За худобою Момун ходив, пасіку тримав. Все життя з ранку до вечора в роботі, а змусити поважати себе не навчився.
Хлопчик не пам’ятав ні батька, ні матері. Жодного разу не бачив їх. Але знав: батько його був матросом на Іссик – Кулеві, а мати після розлучення виїхала в далеке місто.
Хлопчик любив підніматися на сусідню гору й у дідів бінокль дивитися на Іссик – Куль. Ближче до вечора на озері з’являвся білий пароплав. Із трубами в ряд, довгий, потужний, гарний. Хлопчик мріяв перетворитися в рибу, щоб тільки голова в нього залишилася своя, на тонкій шиї, більша, з відстовбурченими вухами. Попливе він і скаже батькові своєму, матросові: «Здраствуй, тато, я твій син». Розповість, звичайно, як йому живеться в Момуна. Найкращий дідусь, але зовсім не хитрий, і тому всі сміються над ним. А Орозкул так і покрикує!
По вечорах дід розповідав онукові казку. «…Трапилося це давно. Жило киргизьке плем’я на березі ріки Энесай. На плем’я напали вороги й убили. Залишилися тільки хлопчик і дівчинка. Але потім і діти потрапили в руки ворогів. Хан віддав їх Рябій Кульгавій Бабі й велів покінчити з киргизами. Але коли Ряба Кульгаючи Баба вже підвела їх до берега Энесая, з лісу вийшла матка маралья й стала просити віддати дітей. «Люди вбили в мене моїх оленят, – говорила вона. – А вим’я моє переповнилося, просить дітей!» Ряба Кульгаючи Баба попередила: «Це діти людські. Вони виростуть і вб’ють твоїх оленят. Адже люди не те що звірів, вони й один одного не жалують». Але мати – олениха впросила Рябу Кульгаву Бабу, а дітей, тепер уже своїх, привела на Іссик – Куль.
Діти виросли й одружилися. Почалися пологи в жінки, мучилася вона. Чоловік перелякався, став кликати мать – олениху. І почувся тоді видали переливчастий дзенькіт. Рогата мати – олениха принесла на своїх рогах дитячу колиску – бешик. А на дужці бешика срібний дзвіночок дзенькав. І негайно разродилась жінка. Первістка свого назвали на честь матері – оленихи – Бугубаем. Від нього й пішов рід Бугові.
Потім умер один багатій, і його діти задумали встановити на гробниці рога мазала. З тих пор не було маралам пощади в иссыккульских лісах. І не стало маралов. Спорожніли гори. А коли Рогата мати – олениха йшла, сказала, що ніколи не повернеться«.
Снову настала осінь у горах. Разом з літом для Орозкула відходила пора гостеваний у чабанів і табунників – приходив час розраховуватися за підношення. Удвох з Момуном вони тягли по горах дві соснових колоди, і тому Орозкул був зол на все світло. Йому б у місті прибудуватися, там уміють поважати людини. Культурні люди… І за те, що подарунок одержав, колоди потім тягати не доводиться. Але ж у радгосп навідується міліція, інспекція – ну як запитають, звідки ліс і куди. При цій думці в Орозкуле скипіла злість до всьому й усім. Хотілося побити дружину, так будинок був далеко. Отут ще цей дід побачив маралов і ледве не до сліз дійшов, точно зустрів братів рідних.
И коли зовсім близько було до кордону, остаточно повздорили зі старим: той усе відпрошувався онука, пригулка цього, забрати зі школи. До того дійшло, що кинув у ріці застряглі колоди й поскакав за хлопчиськом. Не допомогло навіть, що Орозкул з’їздив його по голові пари раз – вирвався, сплюнув кров і пішов.
Коли дід із хлопчиком повернулися, довідалися, що Орозкул побив дружину й вигнав з будинку, а діда, сказав, звільняє з роботи. Бекей вила, проклинала батька, а бабка зудела, що треба скоритися Орозкулу, просити в нього прощення, а інакше куди йти на старості років? Дід адже в руках у нього…
Хлопчик хотів розповісти дідові, що бачив у лісі маралов, – повернулися все – таки! – так дідові було не до того. І тоді хлопчик знову пішов у свій уявлюваний мир і став благати матір – олениху, щоб принесла Орозкулу й Бекей колиску на рогах.
На кордон тим часом приїхали люди за лісом. І поки витягали колода й робили інші справи, дід Момун дріботав за Орозкулом, точно віддана собака. Приїжджі теж побачили маралов – видно, звірі були нелякані, із заповідника.
Увечері хлопчик побачив у дворі казан, що кипів на вогні, від якого виходив м’ясний дух. Дід стояв у багаття й був п’яний – хлопчик ніколи його таким не бачив. П’яний Орозкул і один із приїжджих, сидячи навпочіпках у сараю, ділили величезну купу свіжого м’яса. А під стіною сараю хлопчик побачив рогату маралью голову. Він хотів бігти, але ноги не слухалися – стояв і дивився на спотворену голову тієї, що ще вчора була Рогатої матерью – оленихой.
Незабаром усе розсілися за столом. Хлопчика увесь час каламутило. Він чув, як сп’янілі люди чавкали, гризли, сопіли, пожираючи м’ясо матери – оленихи. А потім Сайдахмат розповів, як змусив діда застрелити олениху: залякав, що інакше Орозкул його вижене.
И хлопчик вирішив, що стане рибою й ніколи не повернеться в гори. Він спустився до ріки. І ступив прямо у воду…
