Про гуманізм

Гуманізм живе в серцях людей, – от центральна проблема, що ставить у тексті відомий радянський письменник Костянтин Симонов.

Автор, учасник Великої Вітчизняної війни, письменник, що створив незабутні військові полотна, схиляється перед подвигом югославської баби Марії Джокич. Голодним, ослабленим, приголомшеним вибухом стара вдова вважає своїм обов’язком поховати російського солдата. Її не лякають ні постріли, ні розриви мин… Найдорожче, що було в жінки, воскова свіча, що зберігалася в неї від дня весілля, була уткнута в узголів’я могили радянського воїна й запалена вдовою

Замилування вчинком баби, її сміливістю, духовністю, моральністю, гуманізмом – от позиція автора

Я слідом за письменником схиляю голову перед героїнею К. Симонова.

Учинок югославської вдови нагадав мені історію російської жінки Марії, що не тільки повторила подвиг Марії Джокич, але й у моральному плані перевершила її. В одному з підвалів спаленого рідного села вона знайшла пораненого німецького солдата. Перше бажання жінки було вбити його, убити тому, що німці безжалісно повісили її чоловіка, сина, погнали в рабство всіх односільчан, але серце матері, добре серце жінки, не дозволили Марії зробити цього. Вона доглядала за німецьким солдатом і, коли той умер, оплакувала його, як власного сина

У світовій історії є маса подібних прикладів. Згадаємо Анри Дюнана, звичайного швейцарського підприємця, що був вражений результатом страшного побоїща, улаштованого військами Наполеона. Він підняв на допомогу пораненим всіх місцевих жителів. «Всі ми брати», – кричав Анри, допомагаючи й італійцям, і французам. Пізніше Анри Дюнан організував Всесвітню організацію Червоного Хреста й Червоного Півмісяця, що робить допомогу нужденної й у наші дні

Таким чином, гуманізм жив і живе в душах добрих людей…

(250 слів)